Таємна історія

Пізніше того самого дня ми з Чарльзом сиділи на ґанку. Надворі раптово похолодало, небо й далі було ясним, але здійнявся вітер. Прийшов пан Гетч розпалити камін, і я відчув легкий відтінок запаху дров у багатті. Френсіс теж перебував усередині, бо займався нашою вечерею, він співав, і його високий чистий голос трохи не в лад линув із кухонного вікна.

Поріз Камілли виявився нестрашним. Френсіс звозив її у травмпункт (із ними зголосився і Банні, бо дратувався через те, що проспав усі пригоди), і вже за годину вони всі повернулись, із шістьма швами на нозі в Камілли та пляшечкою «Тайленолу» з кодеїном. Тепер же Банні з Генрі грали на галявині в крокет, і Камілла склала їм компанію, пристрибуючи на здоровій нозі та інколи спираючись на великий палець другої, — така її плигуча хода з веранди здавалася напрочуд кумедною.

Ми з Чарльзом пили віскі з содовою. Він намагався навчити мене грати в піке («У нього ж грає сам Родон Кроулі[69] в “Ярмарку суєти”»!), але учень із мене вийшов такий собі, тому карти лежали забуті на столі.

Чарльз відсьорбнув із чарки. Він і не думав перевдягатись, а тому цілий день проходив у халаті.

— Шкода, що завтра доведеться їхати назад у Гемпден, — проказав він.

— Моя б воля, не вертався би, — підтакнув я. — А отак би й жив тут з усіма вами.

— Може, це ще й станеться.

— Що?

— Я не кажу, що зараз. Але, здається, це можливе. Після університету.

— Як так?

Він знизав плечима.

— Ну, Френсісова тітка продавати будинок не збирається, бо хоче зберегти його для родини. Коли йому сповниться двадцять один, він би міг його викупити за безцінь. Та й навіть якби не міг, то в Генрі грошей більше від можливостей його фантазії. Можна було б скинутись і придбати його. Завиграшки.

Мене приголомшила така прагматична відповідь.

— Я мав на увазі, що все, чим би Генрі хотів займатися після закінчення університету (якщо він його закінчить), — це відшукати собі місце, де можна писати книжки й займатися вивченням Дванадцятьох великих культур.