Таємна історія

Тієї осені ми пережили за містом так багато щасливих днів, що із сьогоднішньої перспективи весь той період зливається в суцільну приємну смугу з нечіткими краями. Під Гелловін пожух останній впертий дикоцвіт, вітер став дмухати різкими поривами, засипаючи сіру й брижувату гладінь озера жовтим листопадом. У прохолодні пообіддя, коли небо, яким мчали хмари, набувало свинцевого кольору, ми залишалися в бібліотеці і, щоб зігрітися, розпалювали в каміні великий вогонь. У шибки голим гіллям, схожим на пальці кістяка, стукав верболіз. Поки двійнята розкладали партію в карти за одним кінцем стола, Генрі працював у протилежному, а Френсіс, зігнувшись, сидів під вікном, наминав бутерброди з тарілки на колінах та читав французькою «Мемуари» герцога Сен-Сімона[64], що їх він із якихось міркувань вирішив подолати до кінця. Він ходив у кілька європейських шкіл, міг похвалитися бездоганною французькою, хоча слова вимовляв із помітним ледачим, снобістським акцентом англійця. Інколи я користався його допомогою, готуючи домашнє завдання першокурсника з французької мови, одноманітні тексти про Марі та Жана-Клода, котрі йдуть у tabac[65], і він їх читав, розслаблено й весело розтягуючи слова («Marie a apporté des légumes à son frére»[66]), від чого нас усіх проймав істеричний регіт. Банні лежав долілиць на килимку перед каміном і робив свої завдання; час від часу він крав бутерброд у Френсіса або ставив йому якесь виболене запитання. Хоч із грецькою в Банні були великі клопоти, вчив він її насправді довше за всіх — із дванадцяти років, чим ніколи не забував похвалитися. При цьому Банні грайливо натякав, що це просто дитяча забаганка, вияв його ранньої геніальності à la Александер Поуп[67]. Насправді ж, як мені розповів Генрі, Банні мав досить серйозну форму дислексії, і грецька мова була обов’язковим компонентом терапії, бо в його школі панувала теорія, ніби дітей із такими проблемами варто змушувати вивчати мови типу грецької, івриту чи російської, в яких використовується не латинський алфавіт. Хай там як, а його лінгвістичні таланти були набагато менші від того, у чому він прагнув переконати, і навіть найпростіші завдання він був неспроможний виконати без невпинних перепитувань, нарікань та підживлень харчами. Під кінець семестру його підкосив черговий напад астми, і він сипів, тиняючись по будинку в піжамі та купальному халаті, хизуючись волоссям, що стояло дибки, і театрально зітхаючи в інгалятор. Пігулки, які він пив у таких випадках (мене поінформували), робили Банні дратівливим, позбавляли сну і сприяли набору ваги. А тому його запальність, що стала очевидна під кінець семестру, я списав на відповідне пояснення, хоча, як потім з’ясувалося, причини були цілковито іншими.