Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Мені не подобається хід твоїх думок, — сказала вона.
— Ви не розумієте моїх думок, — відповів він. — Ми з Гані… — Він струснув головою. — Алія тримала цю можливість у руках, але відкинула її.
— Ти певний цього? Я вже вислала звістку Сестринству, що Алія практикує немислиме. Глянь на неї! Не постарішала й на день, відколи я востаннє…
— О, це! — Він відмахнувся від бене-ґессеритської тілесної рівноваги рухом руки. — Я кажу про дещо інше: досконалість далеко за межами того, що коли-небудь осягнуло людство.
Джессіка мовчала, вражена тим, як легко він видобув із неї її відкриття. Безперечно, він знав, що така звістка є смертним вироком Алії. Незважаючи на те, як він змінив слова, міг мати на увазі лише скоєння того злочину. Невже не розумів небезпеки своїх слів?
— Ти мусиш пояснити, — врешті-решт промовила вона.
— Як? — спитав він. — Якщо ви не розумієте, що Час не є тим, чим здається, не варто навіть починати пояснювати. Мій батько підозрював це. Стояв на краю розуміння, але відступив. Тепер це справа Гані й моя.
— Я вимагаю від тебе пояснення, — сказала Джессіка й торкнулася отруєної голки, яку тримала під складкою одежі. То був ґом джаббар, такий смертоносний, що навіть найменший укол убив би його за кілька секунд. І подумала: «Він перестерігав мене, що, можливо, я буду змушена його використати». Через цю думку м’язи її рук затремтіли. Була вдячна, що може сховати руки у складках одягу.
— Добре, — зітхнув він. — Перше щодо Часу: нема різниці між десятком тисяч літ і одним роком; нема різниці між сотнею тисяч літ і одним серцебиттям. Нема різниці. Це перший факт стосовно Часу. І другий факт: увесь Усесвіт зі всім своїм часом міститься в мені.
— Що це за маячня? — різко спитала вона.
— Ви так вважаєте? Не розумієте. Я спробую пояснити інакше. — Для ілюстрації він здійняв праву руку й пересував її, говорячи: — Ми йдемо вперед, ми повертаємось.
— Ці слова нічого не пояснюють!
— Правда, — сказав він. — Існують речі, які неможливо пояснити словами. Ви мусите збагнути їх з досвіду, без слів. Але ви не готові до такого переживання, так само як дивитесь на мене й не бачите мене.
— Але ж… Я дивлюся просто на тебе. Очевидно, що бачу тебе! — Вона пильно глянула на нього. Його слова віддзеркалювали те, що вона вивчила в школах Бене Ґессерит про дзен-сунітський Кодекс: гра слів, що має скаламутити розуміння філософії.
— Певні речі трапляються поза вашим контролем, — сказав він.
— Як же це пояснює цю… цю досконалість, що так далеко виходить за межі досвіду інших людей?
Він кивнув.
— Якщо відтягувати настання старості чи смерті завдяки вживанню меланжу або ж завдяки вивченій регуляції тілесної рівноваги, якої слушно остерігається Бене Ґессерит, то таке відтягування спричиняє лише ілюзію контролю. Незалежно від того, йдеш ти крізь січ повільно чи швидко, однаково її проминаєш. І цей плин часу відчувається внутрішньо.
— Чого ти так жонглюєш словами? Я з’їла зуби мудрості на таких нісенітницях задовго ще до народження твого батька.
— Бо в тебе виросли лише зуби, — відповів він.
— Слова! Самі слова!
— Ах, ви дуже близькі!
— Ха!
— Бабусю?
— Так?
Він довгий час мовчав. Тоді промовив:
— Бачите? Усе ще можете реагувати по-давньому. — Він усміхнувся їй. — Але не бачите тіней. Я тут. — Знову посміхнувся. — Мій батько дуже наблизився до цього. Доки жив, був живим, але коли помер, то провалив смерть.
— Про що ти кажеш?
— Покажіть мені його тіло!
— Думаєш, що цей Проповідник…
— Можливо, але, навіть якщо так, це не його тіло.
— Ти нічого не пояснив, — звинуватила вона.
— Як я і попереджав вас.
— То чому ж…
— Ви питали. Вам слід було показати. А зараз повернімося до Алії та її плану викрадення…
— Ти плануєш немислиме? — зажадала вона, тримаючи напоготові схований під одягом ґом джаббар.
— Ви маєте стати її катом? — спитав він зловісно лагідним голосом. Вказав пальцем на її сховану під одягом руку. — Думаєте, вона дозволить вам це використати? Думаєте, я вам це дозволю?
Джессіці клубок став у горлі.