Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Вона опустила руку.
Усе могло б бути значно гірше. Він рідко бив її по обличчю. Ніколи не ламав рук, і їй жодного разу не довелося накладати шви. Її синці завжди можна було сховати від водолазкою, або довгими рукавами, або довгими штанами. Він ніколи і пальцем не торкався дітей. Діти ніколи й не знали, що відбувається. Все могло б бути гірше. Значно гірше. Вона читала статті про справжніх жертв домашнього насильства. Це було жахливо. І це було по-справжньому. Те, що робив Перрі, не рахувалося. Це взагалі дрібниці — принизливі і вульгарні. Так по-дитячому, і так банально.
Він їй не зраджував. Не грав в азартні ігри. Не зловживав алкоголем. Не ігнорував її, як батько свого часу ігнорував її матір. Це було б гірше. Найгірше, коли тебе ігнорують. Не бачать.
Гнів Перрі — то була хвороба. Душевна хвороба. Вона бачила, як хвороба опановує його, і як він їй опирається. Коли вона його долала, то очі Перрі червоніли і ставали немов скляними, ніби він на наркотиках. Речі, що він казав, не тулилися купи. То був не він. Той гнів — то був не Перрі. Хіба вона б покинула його, якби у нього виявили пухлину мозку і це впливало б на його особистість? Звісно, ні.
То був такий собі глюк у їхніх ідеальних взаєминах. У кожних стосунках є свої глюки. Свої хороші і погані моменти. Як і в материнстві. Щоранку хлопці залізали до неї в ліжко, щоб пообніматися, і спочатку це було прекрасно, а потім, десь хвилин за десять, вони починали чубитися, і все ставало нестерпно. Її хлопці були гарненькими янголятами. Її хлопці були маленькими дикунами.
Вона так само не покине Перрі, як не покине і своїх дітей.
Перрі розкрив обійми:
— Селесто?
Вона відвернулася, ступила крок, але там не було нікого, хто міг би її втішити. Був лише він. Справжній він.
Вона ступила крок йому назустріч та сховала обличчя на його грудях.
Саманта: Ніколи не забуду, як Перрі та Селеста увійшли до зали на доброчинній вечірці. Кімнатою ніби пробігли хвилі. Всі зупинилися та дивилися на них.
Розділ двадцять третій
— Хіба це не ФАНТАСТИЧНО? — гукнула до Селести Маделін, коли вони вмощувалися на прекрасних місцях у першому ряду велетенської ковзанки. — Відчуваєш навіть холод від льоду! Бр-р-р! Цікаво, а де принцеси…
Хлоя затулила долонькою мамі рота:
— Тс-с-с!
Маделін знала, що забагато говорить, бо почувалася збудженою та трішечки винною. Сьогоднішній день має пройти і справді фантастично, щоб виправдати ту прірву, яку вона створила поміж собою та Ренатою. Саме через Маделін восьмеро школярів замість вечірки Амабелли пішли дивитися льодове шоу.
Маделін поглянула на Зіггі, який сидів за Хлоєю та тримав на колінах плюшеву іграшку. Саме Зіггі став причиною того, що всі вони сьогодні тут, нагадала вона собі. Бідолашного Зіггі не запросили на вечірку. Милий, маленький Зіггі, у котрого не було татка. І котрий, можливо, був маленьким психопатом… та все ж!
— Зіггі, то ти на цьому тижні опікуєшся гіпопотамом Гаррі? — запитала вона весело. Гіпопотам Гаррі був класною іграшкою. Щовихідних він відправлявся в гості до когось із дітей, разом із альбомом, у який треба було написати маленьке оповідання про вихідні, вклеїти фото та повернути його у клас.
Зіггі мовчки кивнув. Неговірка дитина.
Джейн нахилилася вперед, як завжди жуючи гумку.
— Розважати Гаррі трохи стресово. Ми стараємося, щоб йому було цікаво. Минулого вікенду він ходив на американські гірки — ой! — Джейн відсахнулася, бо один з близнюків, котрий сидів поруч із нею, в азарті боротьби з братом садонув їй по голові ліктем.
— Джоше! — з притиском сказала Селеста. — Максе! Припиніть негайно!
Маделін розмірковувала, чи все гаразд із Селестою сьогодні. Вона виглядала блідою та втомленою, із темними колами під очима, хоч на Селесті це виглядало як майстерний макіяж, котрий усім слід спробувати.
Світло у залі поступово згасло. Хлоя вхопилася за мамину руку. Гучність музики дедалі наростала, аж Маделін відчула вібрацію басів. Ковзанка заповнилася яскравими персонажами «Діснею», що кружляли і кружляли навколо.
Маделін окинула оком своїх гостей, вогні прожекторів на льоду підсвічували їхні профілі. Усі діти сиділи рівнесенько та дивилися вперед, захоплені видовищем, а батьки спостерігали за своїми малюками, зачаровані їхнім захопленням. Усі, крім Селести — вона опустила голову та притисла долоню до лоба.