Буфонада, або Більше не самотні
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Вавилонська бібліотека
- ISBN: 978-966-97482-4-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Буфонада, або Більше не самотні». Краткое содержание книги:
Роман поєднує в собі ориґінальний задум і блискучий авторський стиль. Автобіографічні спогади перевтілюються у карколомні пасажі фантазії, а парадоксальні ситуації та ґротескові персонажі описані з душевним теплом і ніжністю. «Буфонада, або Більше не самотні» сповнений м’якого гумору і тонкої іронії.
Він не засміявся разом зі мною.
Я звернувся безпосередньо до писарів, через його голову: «Історія — це просто перелік сюрпризів. Вона може тільки підготувати нас до нових сюрпризів. Запишіть це, будь ласка».
Розділ 49
З’ясувалося, що молодий король підготував один історичний документ і хотів, щоб я його підписав. Документ був короткий. У ньому я визнавав, що я, президент Сполучених Штатів Америки, вже не здійснюю контролю над тією частиною Північноамериканського континенту, яку продав моїй країні Наполеон Бонапарт 1803 року і яка відома під назвою «Луїзіанська покупка».
Я згідно з цим документом продав її за один долар Стюартові Іволзі-2 Мотту, королеві Мічиґану. Я підписав це дуже дрібними, ледь читабельними літерами. Підпис скидався на мурашку-дитинча.
— Володійте на здоров’я, — сказав я.
Після цього ми трохи потеревенили про його діда.
Потім ми з капітаном О’Гером полетіли до Урбани, штат Іллінойс, задля електронного з’єднання з моєю сестрою, яка загинула багато років тому.
Гей-го.
Так, і я тепер пишу тремтливою рукою і з головою, яка розколюється, бо вчора ввечері я забагато випив на своєму дні народження.
Віра Бурундук-5 Заппа прибула вся осипана діамантами, у ношах, на яких її пронесли крізь айлантові джунґлі, в супроводі чотирнадцяти рабів. Вона привезла мені вина й пива, від яких я сп’янів. Та найбільш запаморочливим з її дарунків була тисяча свічок, які вона зі своїми рабами виготовила в колоніальному стилі. Ми вставили їх у порожні отвори моїх тисячі канделябрів і розставили на підлозі вестибюля.
Потім ми їх усі запалили.
Коли я стояв серед отих малесеньких, тремтливих вогників, я почувався як Бог, що стоїть по коліна в Молочному Шляху.
Епілог
Доктор Свейн більше нічого не написав. Він віддав Богові душу.
Не лишилося нікого, хто міг би прочитати те, що він написав, нікого, хто б поскаржився, як важко звести докупи всі ті вигадки, що він сплів.
Принаймні він дійшов до кульмінації своєї оповіді, розказавши, що він перепродав Луїзіанську покупку ватажкові бандитів за один долар, який так і не отримав.
Так, і він помер, гордий з того, що вони з сестрою зробили задля реформування суспільства, бо він залишив оцей віршик, можливо, в надії, що хтось використає його як епітафію:
Він так і не розповів про отой електронний прилад в Урбані, який надав йому можливість знову з’єднатися зі своєю небіжчицею-сестрою і знову утворити отой цілісний геній, як то було в їхньому дитинстві.
Прилад, який нечисленні люди, котрі про нього знали, називали «Хуліган», становив одну на перший погляд звичайну коричневу керамічну трубу — два метри завдовжки і двадцять сантиметрів у діаметрі. Вона акуратно встановлювалася на лабораторній шафці, де були ручки настроювання для величезного прискорювача квантів. Прискорювач квантів — це трубчастий магнітний канал для субатомних об’єктів, які утворювали контур навколо кукурудзяних полів на околицях міста.
Так.
І сам «Хуліган» був привидом, оскільки прискорювач квантів довго не працював за браком електрики і за браком ентузіастів, які воліли б розібратися у тому, на що він здатний.
Сторож Френсіс Залізо-4 Хуліган поклав шматок трубки на нерухому лабораторну шафку, туди ж поклав свій пакунок з обідом і раптом почув голоси, які лунали з трубки.
Він покликав ученого, якому належав цей апарат, д-ра Фелікса Боксита-13 фон Петерсвальда. Але трубка більше не хотіла говорити.
Одначе д-р фон Петерсвальд продемонстрував, що він великий учений, виявивши бажання повірити неосвіченому містерові Хулігану. Він попросив сторожа переповісти цю історію кілька разів поспіль.
— Пакунок з обідом, — сказав він, нарешті. — А де ваш пакунок з обідом?
Хуліган тримав його в руці.
Д-р фон Петерсвальд наказав йому покласти пакунок на те саме місце, де він лежав до того.
І трубка негайно заговорила.