Небезпека рецидиву
- Автор: Тведт Кріс
- Серия: Мікаель Бренне #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-65-2
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Небезпека рецидиву». Краткое содержание книги:
Розділ 25
Я вчетверте перечитував папери на столі переді мною, водив поглядом від рядка до рядка, але ніби не бачив тексту. Я й так знав, що там написано.
Напередодні ми були в суді. Ганс Ґудвік сидів мовчазний і розгублений, оточений зусібіч журналістами, спалахами фото-бліців, юристами — самотній чоловік посеред розбурханого моря. Здавалося, він не розуміє, що відбувалося навколо нього. Суд ухвалив рішення взяти його під варту на чотири тижні без права листування і відвідин. Я оскаржив рішення у суді вищої інстанції, але без особливої надії на успіх. Нині поліція вже одержала відповідь на скаргу, сумнівів більше не залишалося. Ганс Ґудвік сидітиме в камері попереднього ув'язнення і сидітиме довго.
Раніше я, власне кажучи, не вірив, що справа Ганса Ґудвіка, справді, може стати кримінальною справою, якій доведеться відбути весь шлях аж до суду, але тепер, прочитавши відмову в скарзі й докладені до неї рапорти, я розумів, що такий розвиток подій цілком можливий. Цій справі не судилося розсмоктатися самій собою.
Запопасти по-справжньому резонансну справу — це особливе відчуття. Прилив адреналіну. У цьому сенс адвокатської діяльності; те, заради чого й живуть адвокати. Великі виклики, драматичні моменти в сяйві софітів. Щоразу я тремчу від очікування й напруги; щоразу, коли невідомість від очікування минає, напруга змінюється якоюсь немов свинцевою важкістю і втомою, яка розливається тілом аж до кінчиків пальців. Це немов початок депресії. Збудження змінюється апатією, ніби організм вже наперед знає, скільки документів доведеться прочитати, скільки годин і пізніх вечорів доведеться згайнувати на підготовку захисту, а найголовніше — яким психічним і фізичним випробуванням стане резонансна кримінальна справа.
Треба було зустрітися з Гансом Ґудвіком, але я не мав ніякого бажання.
Він ще сидів у підвалі поліційного управління, у камері тимчасового утримання. Ліфт, як завжди, спускався немилосердно повільно. Треба здолати лише один поверх, але спуск триває цілу вічність, ніби ліфт доставляє людей не в підвал, а до пекла. Запах дезінфікаційних засобів, поту й блювотиння був добре знайомий і відразливий. Звуки у світі бетонних стін та сталевих дверей — теж: тихе бурмотіння, поодинокі крики, дзеленчання телефонів. Новачки погано сплять, їм важко звикнути до безперестанного гулу. Вночі тут гармидер не менший, ніж удень, а часто й голосніший. Надто, коли привозять п'яниць або наркоманів з важкою ломкою без звичної денної дози.
Був ще не зовсім пізній і доволі мирний вечір. Я розшукав одного з поліційних адвокатів і розпитав його про Ганса Ґудвіка.
— Усе нормально, — сказав той. — Наче спокійний.
— Лікар його оглядав?
— Так, учора ввечері.
— І?…
Чоловік стенув плечима.
— Усе з ним гаразд. Дали кілька пігулок для заспокоєння. Кімната для відвідувань вільна.
Я подякував за горня гіркої гарячої кави, спробував відпити ковток, чекаючи, доки приведуть арештанта, і обпік язика.
Тутешня кімната для відвідин найменша в світі. На заледве, мабуть, трьох квадратних метрах маленький столик, два пластмасові стільці й одна переповнена недокурками попільничка. Пофарбовані в жовтий колір бетонні стіни. Тут немає вікон, лише невелике віко на одній стіні під самою стелею з матовим склом, за яким ворушаться невиразні тіні, немов у затемненому акваріумі. Важко вирізнити деталі, але те, що за склом, — черевики людей, які проходять повз віко тротуаром. В іншому світі.
Ганс Ґудвік виглядав майже так само, як напередодні — сірий і опалий на обличчі, але в очах уже зажевріло життя.
Він сів навскоси від мене, від нього відгонило кислим запахом. Той самий одяг, що й напередодні.
— То що… звернення прийнято?
— Скарга. Це називається «скаргою».
— Ну, добре… Щось вирішили?
— Так. Ви сидітимете. Щонайменше чотири тижні. Імовірно довше…
Плечі йому опали, він скрушно похитав головою.
— Це… Це цілком без сенсу. Невже ви нічого не можете вдіяти?
— Гансе, — озвався я. — Учора ви були… ніби не зовсім при тямі. Ніби слова не доходили до вас, і ви не збагнули, що трапилося. Сьогодні вам ліпше?
Ганс Ґудвік кивнув, провів долонею по очах.
— Знаю. Я був… Не знаю… Трохи не в собі. Лікар дав кілька пігулок. Тепер мені ліпше.
— То ви тепер в стані вислухати й зрозуміти все, що я скажу?
Ґудвік знову кивнув.
— Так… Кажіть…
Я розповів йому все. Я розповів, що поліція обшукала його авто, помешкання і будиночок в горах. Я розповів, що вони знайшли в льоху його будинку рулон сірої клейкої плівки, край розриву якої збігається з краєм тієї стрічки, що нею обмотали Альвіна Му. І що рулон лежав у зеленій спортивній торбі. Усередині торби була пляма крові. Група крові збіглася з Альвіновою, однак результатів аналізу ДНК ще немає. Що поліція знайшла в гірській хатинці аркуш паперу з іменем Альвіна та адресою, написаними великими літерами. Увесь аркуш був перекреслений великим чорним хрестом. Я сказав, що знайдені докази не обіцяють йому нічого доброго.