Незвичайні пригоди бурсаків

Вийшла з хати дівчина, мабуть наймичка, бо в дрантя одягнута. Спитав Самко, чи дома батюшка.

Аж ось вийшов з хати й сам піп, не дуже старий, ні гладкий, ні худорлявий, обличчя в нього байдуже, а очі немов сонні, ніс товстий, сизий. Заклавши руки в кишені підрясника, він якось підозріло оглянув хлопців і запитав суворо, чого їм треба. Самко сказав.

– Продать вам хлєба на алтин і голову морочіть неохота, – промовив піп, наче не хочучи балакати з подорожніми. Одвернувся й почав дивитися на качок і гусей.

Витяг Самко золотого з сакви, блиснув він; глянув піп, заблищали в нього очі, обличчя зробилося лагідне та привітне. Помовчав трохи, потім зітхнув побожно і промовив, ніби сам до себе, чуло слова із Святого Писанія: «Будьте мілосердні, как отец ваш небесний».

– Зайдіте, раби Божіє, в мой дом. Я било подумал, что ви какіє нєпутьовиє люді. А хорошім людям я рад, словно родним. Зайдіте, отдохнітє как странниє люді, – запрошує бурсаків піп, одчиняючи двері в хату.

Знає Самко попівську жадобу та ненажерливість. Ось як ласкаво забалакав піп, побачивши золотого. Та кат з ним, тут аби купити хліба та тікати мерщій звідціль.

Марко перший попхався в попову хату, вже його за поли не вдержиш, коли почує про їжу, та ще він такий: коли побачить попа, то робиться зовсім покірливий та малий. Ось піп забалакав ласкаво, так він і розслинився, повірив, що то з щирості.

Увійшли в хату. Чепурно та затишно в поповій світлиці, пахне ладаном та воском.

– Вот, матушка, послал нам Бог двух странніков Божіх, – промовив піп до жінки, невеличкої на зріст, пухкої, мов пампушечка. Вона сиділа саме біля вікна на стільчикові, ще й подушку гаптовану під себе підклала. Мабуть, від нічого робити, дивилася у віконце.

Поздоровкалися хлопці до попаді. Вона встала з стільця, одповіла на привітання.

Запрошує піп хлопців сідати. Сіли вони. А попадя швидко пішла до другої кімнати. Запитав піп бурсаків, хто вони. Сказав Самко, що вони півчі, думали йти до Москви, а оце знову прямують до Києва. Зрадів піп: мовляв, свої люди. Розпитав про святий Київ, а потім почав розповідати про тутешнє життя. Лаяв людей, що вони ледачі, вихваляв панів. Скаржився, що панам не дають рабів, посилався на святе письмо, мовляв, колись усі праведні люди мали в себе рабів, а тепер тільки в чорного духівництва є кріпаки. Хоч панський прикажчик, Мітріч, згонить людей на толоку попові, на оранку, сіянку, на жнива та молотьбу, але ж це люди панські, а не його, попові. Он милостива цариця нагороджує панів, а про духівництво не дуже дбає. Живи отут з ледачих людей, що попові несуть самі гріхи, а не притиснеш їх, то самі нічого не принесуть. Гірке життя попові.