Вибрані твори
- Автор: Пилипенко Сергей Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-8499-67-8
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
— Але ж ви перекваліфіковуєтесь на майстра художнього слова й мусите погодитися, що п'єсу розіграно досить художньо, — блиснувши темними, вже незаклопотаними, очима, заперечив Ласоцький.
Із цим я, дійсно, не міг не погодитися. Актор з Ласоцького був неабиякий. Щодо мене — я не порушив традиційної мовчазности статиста. І, як у казці, ніхто не побачив, що «король» був голий.
Ми на той час були справді голі, хлюпаючись у холодних Дніпрових хвилях. Заздро було дивитися на мускулясте тіло невеличкого на зріст, але міцно збудованого Ласоцького. Сильним помахом дужих рук він легко перемагав Дніпрову течію, мало не до пояса виринаючи з води. Де було мені, сухореброму, з запалими сухітними грудьми вгнатися за ним.
— До речі, товаришу вдарнику, ваша постать ніяк не відповідає трафаретному художньому портрету «справжнього» ударника, — мовив Ласоцький, гріючись після плавби на сонці, — ударники, бачите, мусять бути неодмінно з волячими шиями, боксерськими м'язами, одне слово, геркулесами. Боронь доле, звичайну людину подати — мабуть, через те, що такі художники в лапках не уявляють собі, нездатні уявити, як може звичайна людина надзвичайні труднощі перемагати своїм ентузіязмом, а не бугаячою силою.
— А я от думаю про інше, товаришу Ласоцький. Ви називали цитати зі свого нарису маловажливими. Тим часом друга цитата (перша, звичайно, пилюга в очі дурникам), ота друга цитата про значення показу конкретних героїв соціалістичної праці знову зароїла в мені сумніви: чи варто мені було свого безпрізвищного вагоноводця описувати? Все ж таки якась знеосібка, коли б не мав рації редактор «Плянети».
— Е, це вже в вас не робкорівська, не ударницька тенденція копирсатися в сумнівах. Ударник — це, насамперед, вольова людина. Що вирішив — виконуй і веди перед, показуючи шлях іншим. А ви — варто не варто, варто — не варто! Тільки задля вашої художньої недосвідчености дарую вам ці вагання. Вони — ознака, що ви ще не перекваліфікувалися і над вами тяжить ваша давня професія — робкорівство з його описом конкретних явищ і фактів, живих, реальних людей і їхніх дійсних учинків. Для художньої літератури цього замало. Вона повинна показати збірні типи нашої доби, типи, що для них матеріял ви з'єднуєте з багатьох зразків, як бджола насисає меду, пораючись коло однієї, другої, третьої квітки. Гасло «країна повинна знати своїх героїв» стосується всієї літератури, всієї радянської преси. А художня має ще й спеціяльне завдання — показати збірного героя, без справжнього прізвища, але в якому втілено силу хвальних прізвищ. От чому хай більше вас не непокоїть ваш скромний вагоноводець — у ньому є дещо від збірного типу людини нашої великої доби, в ньому є нове, комуністичне ставлення до праці...
Замовчали, спочиваючи.
Настигав вечір. Поверхня Дніпра вигладилась, порожевіла. Легесенькі хвильки ледь чутно дзюрчали, плескаючи на чистий пісок.
«Ах, який тихий, немов не з порогів тече, — думалося мені, — будеш, голубоньку, кипіти в турбінах, як ми схочемо, будеш лежати без шелесту, як греблею перепояшемо. Не сам, ми тебе в ударники запишемо. Соцзмагатимешся з Доном, Камою, Окою, Волгою, з далекою Ангарою. Тепер ти — велика цяця, на тебе рівняються, а далі — те саме, що перші спроби тутешніх бетонярів перед їх кінцевими рекордами. Тепер Дніпрельстан — велике прізвище, з великої літери пишеться, але вже йде доба дніпрельстанів, і станеш ти героєм без прізвища, рядовим героєм, яких багато, героєм, що дають збірний тип нашої доби».
Так кінчався день на Дніпробуді. Між іншим — мені страшенно подобається це слово. В моїй уяві воно розкладається так: Дніпробуд, дні пробуджуються, щасливі дні безкласового суспільства, цілковито звільненої праці... Ласоцький казав, це, мовляв, доказує, що в мене є смак до слова і що єдине, де мав рацію жовтоокий редактор, це те — «безпрізвищний», дійсно страшенно немилозвучне слово, його тяжко вимовляти. Наша мова повинна теж перекваліфікуватися — стати багатою, дужою і воднораз простою, легко приступною, милозвучною. Ця нова мова теж збиратиметься з багатьох ударних, буде збірним типом. Спочатку роз'єднатися, потім об'єднатися — цей більшовицький ленінський закон у певній мірі стосується й людської мови...
— Отак ми з вами роз'єдналися, мало не повороту вали через «Безпрізвищного» і об'єдналися, заприятелювали через дніпрельстанівський нарис, — пожартував я, бо й справді уподобав цю заклопотану, але життєрадісну людину, хоч бракувало в ній пролетарського гарту, більшовицької чіткости й упертости. Не дурно не міг упорядкувати навіть свого власного життя, запровадити в нім труддисципліну.