Танки на мосту! Голка в сіні

— Двадцять три чоловіки — ті, що були призначені у групи спостереження й на чати. Більше ніхто з хлопців надовго не відлучався. А щоб передати донесення, треба зробити туди й назад щонайменше кілометрів тридцять. Це п’ять годин ходу. Отже, я міркую, що в їхнього агенту або ж є рація, або помічник із місцевого населення. А можливо, і те, й інше.

— Накриємо гада!

— А як не накриємо, Василю Семеновичу?

Всі здивовано глянули на Сіровола: кокетує начрозвідки чи страхується про всяк випадок.

— Ну що ж, тоді… тоді, брат, доведеться шукати іншу людину на твоє місце, — сказав командир загону, розчісуючи пальцями бороду.

— Не лякай його, — всміхнувся комісар. — Сіровол набиває собі ціну.

— Не розумію вас, капітане, — відірвав очі від карти начштабу. — По-моєму, ми можемо розраховувати на успіх. Усе вже, як кажуть, витанцювалося. Ваш план виявився… Одне слово, виправдав себе.

— Я про інше, товариші, — сказав Сіровол, який явно не взяв до уваги погрози Бороданя. — Невдалий варіант не виключається. Принаймні на якийсь час. Ви це прекрасно розумієте… Але припустимо, що ми завтра ж зможемо встановити, хто саме засланий до нас Гільдебрандтом. Та постає питання: чи варто його відразу накривати?

— А що з ним робити? Може, призначити до тебе помічником?

Начальник розвідки ствердно кивнув головою.

— Приблизно так, помічником… Не офіційно, звичайно.

— Хо-хо! — пожвавішав Колесник. — Щось оригінальне.

— Давай, капітане. Ми від хороших ідей не відмовляємося.

— Іван Якович має рацію: зараз ворожому агентові проникнути в загін не так уже й важко. — Помітивши, що командир і комісар хочуть йому заперечити, Сіровол квапливо продовжував: — Ні, ні, товариші, я не хочу торкатися питання, кого та як приймати в загін, як перевіряти. Це окрема тема. До речі, щось на зразок анкет доведеться-таки завести. І я прошу виділити спеціально для цього надійну людину. Нехай веде кондуїт.

— Дамо! — погодився Бородань. — Заводь канцелярію. А зараз викладай свої геніальні плани.

— Мої міркування прості. Якщо ми виявимо шпигуна й ліквідуємо його, Гільдебрандт негайно подбає про те, щоб заслати до нас нового, або включить у гру запасного, якщо такий уже прижився в нашому загоні. То чи варто завдавати зайвої мороки гауптштурмфюреру? Може, простіше зробити так: хай агент навіть після того, як ми взнаємо його, сидить собі до часу в загоні й допомагає нам водити за ніс свого шефа.

— Значить, передбачається завести в себе в загоні свою, так би мовити, ручного шпигуна, — засміявся Колесник.

— Так можна й догратися… — похитав головою Бородань.

— Залежить, як грати, — заперечив Сіровол. — У нас усе-таки буде зайвий козир. Подальші події повинні розгортатися так. Завтра вранці ми повідомляємо командирів рот, що напад на Дубовляни відміняється. Мовляв, замість Дубовлян готується операція проти Кружно. І на день пізніше — в ніч із суботи на неділю. Треба, щоб агент устиг повідомити свого шефа про зміну наших планів. Отут-то й слід простежити за поведінкою декого. Тільки дотримуючись надзвичайної обережності! В агента не повинно виникнути й гадки, що його запідозрюють. А що зробить Гільдебрандт, одержавши нове повідомлення?.. Давайте подумаємо. Ну, як би вчинили ви, Василю Семеновичу, на місці гауптштурмфюрера?