Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Водночас українські вояки намагалися підібрати національні відповідники до інших російських військових термінів. Властиво, робили це старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. Один із них, Степан Лазуренко, згадував:
«Брак українських військових статутів, а особливо військової української термінології, примусив нас подбати й про це. І тому для вироблення військової української термінології та українських військових статутів була утворена комісія в складі курінних: штабс-капітанів (ми мали ще російської армії ранги) Івана Забудського, Степана Лазуренка, Киріченка, Хілобоченка, поручників: Бориса Барвінського, Журавського, Калиніченка, Іванюти, підпоручників: Яворського, Шаповала Олександра, Шаповала Методія, прапорщиків: Петра Певного, Василя Павелка, Миколи Падалки, М. Гальчина, Мих. Мищенка та ін.
Ця комісія гаряче дискутувала над кожним словом і реченням, військовим терміном, дотримуючись мовного закону, як також зберігаючи особливості військової команди: чітко, коротко й ясно. Ми встигли виробити лише один муштровий статут, який потім був виданий воєнним секретаріятом Центральної Ради за підписом, чомусь лише одного, пполк. Капкана, а не комісії. Але ми не заперечували цьому. Важне було те, що ми дали українській армії перший український військовий статут та початок українській військовій термінології»{98}.
Серед інших, старшини-богданівці запропонували вживати замість російських такі українські терміни:
ранги — замість чинів (звань),
отаманська старшина — замість генералітету,
булавна старшина — замість штаб-офіцерів,
молодша старшина — замість обер-офіцерів,
значкові (або осавули) — замість ад’ютантів,
юнаки — замість юнкерів,
підстаршини — замість унтер-офіцерів,
козаки (стрільці) — замість рядових (солдатів),
піший — замість піхотний (у значенні, припустимо — №-ський піший полк),
кінний — замість кавалерійський,
гарматний — замість артилерійський,
рій — замість відділення,
чота — замість взводу,
сотня — замість роти,
курінь — замість батальйону.
Наведені терміни, при буквальному їх перекладі відображають дещо інший зміст, ніж їхні відповідники. Скажімо, «гармата» російською мовою — «пушка». Отже, перекладаючи слово «гарматний», ми отримуємо слово «пушечний», у цьому разі недоречне. (У зв’язку з цим, російські військові частини у нашій роботі називаються, відповідно, кавалерійськими, артилерійськими, піхотними тощо. А коли оповідь торкається підрозділів Української армії, назви їх вживаються згідно з національною військовою термінологію, тобто кінні, гарматні, піші й под.)
Не всі з вищенаведених термінів прижилися в українській армії. Назви «отаманська старшина», «булавна старшина», «значковий» тривалий час використовувалися поряд із їх російськими відповідниками. У 1920 р. вийшов з ужитку термін «отаманська старшина» (замість нього вживався «генералітет»); назва «булавна старшина» часто замінялася на «штаб-старшина»; ад’ютанти вибороли собі право зберегти це найменування (оскільки терміни «значковий» та «осавул» протягом 1918–1920 рр. використовувалися також для називання рангів і посад). Однак назви «сотня», «курінь», «юнак», «ранги» вже навесні 1918 р. цілком органічно використовувалися всією Українською армією.
Військові ранги у перших українських частинах, створених навесні-влітку 1917 р., відповідали російським. Але приблизно у червні 1917 р. старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького у внутрішньому обігу замість загальновживаних російських почали використовувати ранги російських козацьких військ:
полковник,
військовий старшина,
осавул,
підосавул,
сотник,
хорунжий,
прапорщик;
підпрапорщик,
фельдфебель,
старший урядник,
молодший урядник,
приказний,
козак{99}.
Трохи згодом, за прикладом Богданівського полку, більшість українських частин також почала вживати ранги російських козацьких військ. Це явище було цілком природним, адже система чинів російського козацтва формувалася насамперед під впливом рангів, які існували в українських козацьких військах XVIII ст. — Запорізькому, Слобідському та Малоросійському реєстровому. Поступово ці ранги перейняли донські козаки, крім того — вони збереглися у Чорноморському, а потім Кубанському козацькому війську, яке залишилося на службі Російської імперії. Отже, старшини-богданівці справедливо вважали ранги, вживані у російському козацтві — традиційно українськими.