Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі
- Автор: Апанович Елена Михайловна
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 5-325-00062-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі». Краткое содержание книги:
Для істориків, краєзнавців, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Про таких, як ці два гетьмани, козацький літописець Самійло Величко писав на початку XVIII ст.: «Для срібла і злата не тільки кожний із них дав би виколоти собі око, але брата й отця не пощадив би, то як би мав жаловати матки — погибающої України?» Тарас Шевченко, котрий уславлював праведних гетьманів, національних героїв України, борців за визволення свого народу від чужоземного ярма, за Українську самостійну державу, гетьманів — державних керманичів, героїв-мучеників, затаврував у той же час ставлеників Москви і Польщі такими словами:
Гетьманування Брюховецького й Тетері поглиблювало розрив між двома частинами України. Набирала обертів руїна, зростали анархія, безладдя, беззаконня, знищення людей, матеріальних і духовних здобутків, нагромаджених попередніми поколіннями. Запанували деморалізація і зневіра. Мабуть, треба було мати надзвичайну мужність, щоб так, як Петро Дорошенко, в умовах зруйнованого краю й розладнаного життя поставити собі за мету витягнути Україну з безодні хаосу і руїни, об'єднати її обидві частини, відродити Богданову державу.
Дорошенко заступив на гетьманстві Тетерю, котрий не був спроможний стримати народний гнів проти нього й поляків. Один із ватажків повстанського руху Василь Дрозд (Дрозденко) на початку 1665 р. розбив ущент Тетерю, якому польські військові сили не могли надати допомоги, оскільки більшість із них після невдалого королівського походу на Лівобережжя подалася до Польщі. Весною того ж року Тетеря, забравши награбоване майно, поклав булаву й утік до Польщі, супроводжуваний ненавистю й зневагою народу.
Татари, що перебували на Правобережжі як союзники Польщі, заявили свої претензії на панування там. Їм назустріч пішов медведівський сотник Степан Опара — один із учасників повстання на Правобережжі. Влітку 1665 р. він оголосив себе гетьманом «з ханської руки» й одержав підтвердження хана з обов'язком залежності від нього. Але дуже скоро татари, побачивши нікчемність Опари, скинули його з гетьманства, заарештували й запропонували правобережним козакам вибрати іншого гетьмана. Пізніше Опара був виданий полякам, які його розстріляли.
10 жовтня 1665 р. на свято Покрови до Чигирина з'їхалися правобережні полковники й тимчасово обрали гетьманом Петра Дорошенка. Остаточне затвердження відбулося на загальній раді на початку січня 1666 р. в Чигирині на свято Водохрещення. Описуючи цю раду, Самійло Величко повідомляє, що полковниками, старшиною та представниками від козацтва «виборнішим товариством» було «без довгих роздумів одностайно проголошено і затверджено його ж, Дорошенка, гетьманом. Йому відразу вручено військові клейноди, а вірність та щирість закріплено взаємною присягою: гетьман — військові, а військо — гетьманові». Й далі козацький літописець робить дуже важливе зауваження: «Того, при якому монархові будуть лишатися — чи російському, чи польському, — не визначали».
А через два місяці 22 лютого 1666 р. правобережне козацтво, що зібралося в Лисянці на раду, ухвалило запропоновану гетьманом програму: «вигнати всіх ляхів із Правобережжя до Польщі, вступити в союз із кримським ханом і весною йти на лівий берег Дніпра, щоб з'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою».
Програма Дорошенка, яку увінчувала ідея створення Української держави, грунтувалася на концепції з'єднання всіх українських земель, «цілісності Отчизни». Як кордони української території вона визначала Перемишль, Ярослав, Віслу та Німан — на Заході, Севськ і Путивль — на Сході. У таких межах була колись «держава або князівство Руське» й такі кордони мала дістати козацька держава. Щоправда, у своїй діяльності Дорошенко намагався спочатку здобути для Української держави давні кордони — по річку Случ. Але в подальшому мав надію поширити свою владу також і на західні землі, «як далеко сягає мова руського народу». Саме така позиція була сформульована ним на переговорах із Туреччиною. Відновлену самостійну Українську державу Дорошенко прагнув поставити в нейтральне й незалежне становище між Московією, Польщею й Туреччиною. Літописець Самійло Величко називав Петра Дорошенка «нейтралістом».
Програма Дорошенка була просякнута його переконанням про єдність і згоду українського народу: «Хоч Божою волею український народ обох сторін Дніпра роздвоєний і видаємося собі ворогами, одначе ніхто чужий не є нам такий прихильний, як ми самі собі є приятелями». Тому він закликав, «щоб в одній раді, а не у розбитті Україна перебувала».