Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі

Перебування в Чигирині — столиці Української Гетьманської держави, де виникали, розвивалися, розроблялися й утілювалися в життя ідеї української державності, допомогло Дорошенкові виробити свій широкий погляд на цю справу. Після смерті Богдана Хмельницького він продовжує відігравати помітну роль у колі поборників української державності. Український патріот, душею й тілом відданий визволенню України, утвердженню її державності, Дорошенко був людиною могутнього духу, визначного розуму, нестримної енергії, незламної волі.

Прилуцький полковник Дорошенко став на бік гетьмана Виговського, котрий прагнув урятувати самостійність Української держави у федерації з Польщею та Литвою. Брав участь і в Чуднівській кампанії, в якій 20-тисячне царське військо капітулювало перед польською армією, а козацькі полки на чолі з Юрієм Хмельницьким, який був на той час гетьманом, уклали з поляками Слободищенську угоду. Під час гетьманування Тетері на Правобережжі, Дорошенко був у нього генеральним осавулом. На момент обрання правобережними козаками Петра Дорошенка гетьманом, він обіймав посаду черкаського полковника.

У тяжкий і трагічний час для України взяв гетьманську булаву Петро Дорошенко. Україна фактично розпалася на дві частини, кожна зі своїм гетьманом різної іноземної орієнтації. На Лівобережжі, яке залишалося під владою Москви, гетьманом був Іван Брюховецький, на Правобережжі, що перебувало під владою Польщі, — Павло Тетеря. Обидва ці гетьмани, видряпавшися нагору і захопивши владу інтригами, підкупом, демагогією, підтримкою окупаційних військ, дбали тільки про свою користь і готові були на будь-який злочин проти свого народу задля збереження влади. І Брюховецький, і Тетеря свідомо віддавали народ під чуже панування, один — під царя, другий — під короля. В особі цих двох гетьманів відбився занепад української політичної й державної думки, що охопив значну частину старшини під час руїни.

Лівобережний гетьман Брюховецький догідливістю Москві перейшов усі межі: просив царя обсадити воєводами всі українські міста й замінити козацьку адміністрацію царськими урядовцями, ввести царське оподаткування в Україні, прислати з Москви митрополита, підлеглого московському патріарху. Собі ж випросив царські грамоти на землі та маєтності у вічне володіння, зокрема Шептаківську волость на Чернігівщині, а також боярський чин, навіть не бажаючи усвідомити, що боярин значно нижчий від гетьмана, по суті — голови держави.

Правобережний гетьман Тетеря, особисто збагачуючись усякими неправедними шляхами, не тільки сприяв відродженню на Правобережжі польського магнатсько-шляхетського землеволодіння, а й був одним із інспіраторів руйнівного походу армії польського короля для завоювання поляками Лівобережної України.