Сповідь у камері смертників

— Хіба можна уявити собі, що одного дня я прокинувся і вирішив, що Україна має будь-що стати незалежною? Думка про це визрівала поступово.

— Де перейшли до активних дій?

— У Радехівському районі. За півроку дійшов порозуміння з кількома людьми, котрі поділяли мої погляди. Ми не бачили іншого виходу, ніж створити підпільну партію під назвою Українська робітничо-селянська спілка (УРСС).

— Так, у сміливості вам не відмовиш. Це було наприкінці п'ятдесятих? Та лише за слово «підпільна» могли уліпити такий строк, що дають не за кожен найтяжчий злочин.

— Так воно згодом і вийшло. Коротше кажучи, я написав програму УРСС, яка навіть моїм однодумцям видалась надто гострою. Тоді написав інший проект, який пройшов у матеріалах справи як «нотатки».

— Навіть слідчий побоявся назвати це програмою? Тобто викладом основних принципів, завдань і цілей, що суперечили офіційній ідеології?

— Саме так. І хоча ми не лише не зробили жодного пострілу, а й подумки не мали наміру вдатись до антиконституційної боротьби, власті явно були смертельно перелякані.

— Серед вас був зрадник?

— Так, ним виявився Ващук, колишній друг Степана Віруна, котрий був першим, хто відгукнувся на мій заклик створити підпільну організацію. Отже, не минуло й трьох місяців після першої нашої фундаторської зустрічі, як усіх кас заарештували. У травні 1961-го Львівський обласний суд засудив мене до страти, інших — до тривалих строків ув'язнення,

— Мабуть, ви знаєте, що арешт ваш мав великий розголос за кордоном. 1982 року в Лондоні вийшла книжка М. Гелера і А. Некрича «Утопія при владі. Історія Радянського Союзу з 1917 року до наших днів». Про вашу справу, — на моє прохання зроблено виписку, — сказано так: «1961 року на Україні прокотилась хвиля арештів у зв'язку з розкриттям у Львові нібито підпільної організації «Українська спілка робітників і селян». Члени групи Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та інші заперечували, проте, що їхня організація таємна. В програмному документі гуртка політика радянського уряду піддавалась критиці з погляду ортодоксального ленінізму. Учасники організації передбачали відділення України від СРСР як незалежної соціалістичної держави на підставі конституційного права на самовизначення. Керівник групи Лук'яненко, заперечуючи обвинувачення у створенні таємної організації, стверджував, що його група є законним представником української громадської думки… Процес Лук'яненка показав, що радянські лідери найбільше побоюються руху народів за самовизначення і готові до придушення таких тенденцій найнещаднішим чином».