Помаранчева дівчинка

Ґеорґу! Останнє запитання: Чи можу я бути певний, що після смерті немає якоїсь форми буття? Чи є такі докази, які б переконали мене, що я не перебуватиму в іншому вимірі, коли ти читатимеш цього листа? Ні, цілковитої певності я не маю. Бо саме існування світу вже свідчить про переступ меж неймовірного. Розумієш, про що я кажу? Я в такому шаленому захваті від існування нашого світу, що вже не матиму сили захоплюватися, якби раптом виявилося, що існує ще й світ потойбічний.

Пригадую, два дні тому ми згаяли з тобою кілька годин на комп’ютерну гру. Мабуть, забавка найбільше розважила мене — я так гостро потребував хоч якогось перепочинку від чорних думок. Щоразу, коли ми «помирали» у грі, з’являлося нове поле, і гра починалась спочатку. Якби ж то знаття, чи існує отаке «нове поле» і для наших душ. Не вірю, справді, не вірю. Однак мрії про неймовірне мають своє ім’я. Ми називаємо їх надією.