Кінець Жовтого дива

Коли я спустився вниз, надійно заховавши портфель, товстун метався по складу, як квочка, що погубила курчат. Ось він підскочив до вантажника, який перетягав важкі тюки, схопив його за петельки, поволік до себе в кабіну.

— Ану, любий, викладай грошики! — наказав він.

— Які грошики? — здивувався робітник.

— Ті, що ти тільки-но поцупив!

— Та господь з вами, я й не знаю, про що ви говорите!

— Я ж сам бачив, як ти заграбастав портфель з грішми.

— Та побий мене бог, якщо я хоч бачив цей ваш портфель!

Товстун аж до вечора метався по складу та своїй кабіні, шукаючи портфель: уявляєте, він шукав його навіть під соломинкою, що лежала біля порога! І, звичайно ж, даремно. Під кінець дня він общипав і побив сам себе так, що насилу тримався на ногах. І весь час повторював: «Що я тепер скажу жінці, відьмі цій, адже вона мене з цього світу зжене?!»

Салімджан-ака завжди вчив мене: «Якщо ти натрапив на кінчик ниточки, постарайся розмотати клубок до кінця!» Ці слова глибоко запали мені в пам'ять. Тому після роботи, не довго думаючи, подався слідом за товстуном. Хто знає, може, цей теж ховає свій скарб у якомусь підземеллі? Треба довідатись.

Дружина Адила-підступного боялась чоловіка, а товстун, виявляється, боявся дружини.

— Вовк чи лисиця? — грайливо спитала вона, як тільки товстун переступив поріг.

— Лисиця… — пом'явшись, відповів той.

— Що?.. Лисиця? А оцього не хочеш? — Дружина підсмикнула рукава, показала чоловікові величезний кулак і грізно попливла на нього. — Учора вуха протуркотів: мовляв, не привезли товару, а сьогодні, виходить, знову лисиця! Знову як бубон прийшов?! Ні-і, любий, так не вийде!

— Повір мені, жіночко, вкрали у мене весь виторг.

— Щоб у тебе та вкрали гроші?! Розкажи це якійсь дур-ці. Затям, тобі доведеться сьогодні поголодувати — на вечерю не розраховуй. Скільки я мучуся, щоб наповнити ці нещасні клітки, а клятий чоловічок щоразу намагається мене одурити!

Клітки? Навіщо і чим їх треба наповнювати?

Я уважно подивився довкола. І помітив те, на що досі не звертав уваги: весь двір — яблуні, персики були обвішані перепелиними клітками, за дно для яких правили гарбузові половинки. Штук двадцять-тридцять перепілок верещали, наче кумасі, що зібралися на весілля, — у вухах аж дзвеніло. Дивно, відколи це птахи стали клювати гроші?.. Треба помізкувати. Адже обов'язок міліціонера — перевірити все, що викликає підозру.

Я взявся за діло: ось тобі загадка, ребус, кросворд, чайнворд чи як там іще? Ну й хитруни, ну й спритні ж! Перевірив підряд усі клітки, облазив усі яблуні, персикові дерева, на старому шовковичникові, з гілля якого теж звисали перепелині клітки. І лише в половині кліток виявив двадцять худющих, голодних птахів, решта були повнісінькі грошей у великих купюрах, золотих прикрас і монет! «Бідолашний» директор зберігав свої скарби під землею, а люба дружинонька товстуна — над землею, в перепелиних клітках. «Ну й пройдисвіти, ну й лукавці!» — не переставав я дивуватися сам собі.