Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
Досі ще я не міг відкрити в папуасів ніякого способу добувати вогонь і завжди бачив, що вони носять вогонь з собою і, прийшовши до місця, розкладають невелике багаття для того, щоб вогонь не гас. Ввечері я дізнався від Туя багато слів, але ніяк не міг добитися від нього слова «говорити». Туй, здається, починає дуже цікавитись географією, він повторював за мною назви частин світу та сторін, які я показував йому на карті. А втім, він, мабуть, вважає Росію за трохи більшу від Бонгу або Білі-Білі.
12 лютого
Сьогодні був щасливий для мене день. Добув шість добре збережених цільних черепів папуасів, і ось яким саме способом. Дізнавшись випадково, що в Тумбу багато черепів, я подався туди й заходився одразу ж рисувати телуми, проте це було незручно, бо хатина була темна. А втім, в інших хатинах також знайшлися телуми, яких винесено на майданчик, де я їх і зрисував. Після цього, розкривши клунок з подарунками, цвяхами, тютюном та смужками червоної матерії, я заявив, що бажаю «тамо-гате» (людських черепів).
Почулися голоси, що черепів більше нема, що росіяни забрали всі. Та я затявся, наполягаючи на своєму й кажучи, що вони є, і ще раз показав на плитку тютюну, три великі цвяхи й довгу смужку червоного ситцю; це була плата, яку я призначив за кожний череп. Незабаром принесли один череп, трохи згодом два інші, потім ще три. З великим задоволенням я роздав тубільцям обіцяні речі та ще дав кожному замість двох три смужки червоної матерії. Я зв'язав добуті черепи, приладнав їх до ціпка й, незважаючи на силу мурах, поклав здобич на плечі. Я дуже шкодую, що в жодного черепа не було нижньої щелепи, яку тубільці переховують у себе й дуже неохоче з нею розлучаються. Вона править їм за пам'ятку про небіжчика.
РЕПУТАЦІЮ ДРУГА ЗДОБУТО
14 лютого
Сьогодні вперше Туй приніс мені спечене таро. Тільки-но я розташувався рисувати п'ятий череп, як прийшли гості з далекого гірського селища. Ні обличчям, ні кольором шкіри, ні прикрасами вони не відрізняються від моїх сусідів. Коли я показував їм їхні фізіономії в дзеркалі. — треба було бачити їхні йолопувато-здивовані й спантеличені обличчя. Деякі одверталися, а потім знову обережно заглядали в дзеркало, та наприкінці заморська штука так їм сподобалася, що вони майже виривали її один в одного з рук. За кілька дрібничок я виміняв в одного з гостей футляр для збереження вапна з вельми оригінальним орнаментом.
Коди тубільці пішли, Улсон помітив, що з нашої кухні зник ніж. Він сказав, що підозріває одного з жителів Горенду. Це перша крадіжка, яку зробили тубільці/і саме через це я не можу поминути її без уваги, я мушу вжити заходів, щоб такі штуки не повторювалися. Проте сьогодні я не міг піти в селище викрити злодія. Довелося взятись за шлюпку, яка почала дуже текти: в багатьох місцях, як виявилось, її поточили черв'яки. Я надумав, очистивши спід шлюпки, вкрити його тонким шаром смоли; для цього треба було шлюпку перекинути або поставити на бік, а це для двох була досить важка робота. Проте ми подужали її.
16 лютого
Я працював коло шлюпки, коли прийшов засапаний один з жителів Горенду й сказав, що його послав покликати мене Туй. Туй рубав дерево, та, падаючи, воно дуже поранило його в голову, і тепер він лежить і вмирає. Зібравши все потрібне, щоб перев'язати пораненого, я поквапився в селище.
Поранений напівлежав на маті й, здається, дуже зрадів з мого приходу. Бачачи, — що я приніс з собою всілякі речі для перев'язки, він охоче зняв пов'язку, яка була вже в нього на голові й складалася з трав та листя. Рана була трохи вище від скроні з досить довгими розірваними краями. Я забув захопити з собою криві ножиці, конче потрібні, щоб обрізати волосся навколо рани; великими, які були зі мною, я тільки роз'ятрював рану. Дрібно-кучеряве волосся, зліплене кров'ю, було цупке, як кора. Зробивши, що можна було, я розповів Тую й дідові Буа, який прийшов подивитись на перев'язування, про вчорашню крадіжку і сказав, що підозріваю одного з жителів Горенду. Обидва вони заговорили гаряче, що це недобре, але що запідозрений віддасть ножа. Повернувшись поснідати до Гарагасі і на цей раз захопивши ножиці, корпію тощо, я знов подався до Горенду. Біля мене й Туя, якому я обмивав рани, зібралося величеньке товариство. Тут був також і гаданий злодій. Кінчивши перев'язувати, я просто звернувся до цього чоловіка (Маніке) і сказав: «Принеси мені мого ножа».