Серед дикунів Нової Гвінеї

Я прийняв 0,8 грама хіни вночі і таку ж дозу перед сніданком, і хоч у вухах страшенно дзвеніло і я був глухий увесь день, та приступу не було. Сьогодні погода особливо приємна. Трохи нахмарило, тепло (29 градусів вище нуля), цілковитий штиль. Повна тиша уривалася тільки криком птахів та майже безнастанною піснею цикад. Монотонність освітлення міняло сонце, виглядаючи часом з-за хмар. Відсвіжена нічним дощем зелень у такі хвилини блищала й відживлювала стіни мого палацу; далекі гори здавались блакитнішими, і сріблясте море принадно блищало між зеленими рамами, потім воно помалу тьмарнішало й заспокоювалось. Очі також спочивали. Одне слово, було спокійно, хороше… Галасливі люди також не заважали сьогодні: ніхто не приходив. Я думав при цьому, що в стані великого покою (якого, правда, важко досягти) людина може почувати себе цілком щасливою. Це, мабуть, думають мільйони людей, хоч інші мільйони шукають щастя в протилежному.

Я такий задоволений у своїй самотності! Зустрічатися з людьми хоч і не тяжко, та вони для мене майже зайві; навіть товариство (якщо це можна назвати товариством) Улсона мені часто здається надокучливим, чому я й усунув його від того, щоб їсти разом. Кожний з нас їсть на своїй половині. Мені здається, — якби не хвороба, — я не від того був би, щоб лишитися тут назавжди, тобто ніколи не повертатися в Європу.

В той час, коли я прогулювався між кущами, мою увагу привернуло одне дерево, все листя якого з'їли комахи і яке було вкрите різними грибами. В країнах помірного поясу я ніколи не натрапляв на таке різної форми листя на тому ж самому дереві. Розглядаючи його, важко повірити, що все воно виросло на одній гілці. Тутешня рослинність відрізняється від рослинності помірних зон величезною різноманітністю паразитних рослин та ліан, які так обплутують стовбури й гілки дерев, що ті втрачають, коли усунути всі ці паразити, свій розкішний вигляд і здаються тоді дуже мізерними. А ті дерева, які ростуть вільно, окремо, наприклад коло берега моря, являють собою чудові зразки рослинного світу. Я кожного ранку спостерігаю просто-таки дивовижний рух листя. В одної рослини з родини лілей листя гордо підноситься ранком та після кожного дощу, а в душні сонячні дні понуро опускається вздовж стовбура, торкаючись землі. Шкодуєш, що не стає очей, щоб усе це помічати й бачити навколо, і що мозок не досить дужий, щоб усе розуміти.