Таємниця підземної галереї
- Автор: Колин Владимир
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Таємниця підземної галереї». Краткое содержание книги:
Основна дія розгортається в Констанці.
Відважний антифашист Павло Мунтяну через прохід, що утворився внаслідок струсу шарів грунту після бомбардування, пробирається в підземну галерею і бачить у темряві невідомого чоловіка, який тут же таємниче зникає. Юнак пильно оглядає підземелля і потрапляє в потайну комірку, де знаходить рацію і скриню з радянськими грішми.
Хто ж такий цей невідомий, який обладнав собі схованку під землею? Друг він чи ворог?
У місті точиться запекла боротьба проти фашистського гніту, якою керує підпільна група комуністів, і для успіху цієї боротьби конче потрібно розкрити таємницю підземної галереї.
В боротьбі з підступним ворогом робітники-підпільники виявляють справді нечуваний героїзм, кмітливість і винахідливість.
Твір користується великою популярністю в Румунії. Немає сумніву, що його прихильно зустріне і радянський читач.
Сталося це тоді, коли Януліс ще був хазяїном “Якоря” і разом з Савою Барбосу співробітничав у Секретній службі. В кривавій сутичці — одній з тих, про які розповідав, морочачи Павлові голову, Чунту, було вбито англійського моряка. Смерть цього Джона Кірка залишилася б непомітною, якби шефа Секретної служби, Панаїта, не запитали з Інтеліжанс Сервісу про його долю. Виявилось, що моряк був агентом англійської розвідки, а раз його вбили, то Панаїт мав розслідувати цю справу.
Арістіде Януліс був спритним агентом Секретної служби, через те Панаїту не хотілося жертвувати ним: хазяїн “Якоря” став відтоді й англійським шпигуном. Лондонська розвідка примирилася з тим, що замість Кірка у них з’явився Януліс, агент з кличкою “У-32”, на якого вони потім ніколи не скаржилися.
Через кілька років після того, біжучи на світанку перед фіакрами Януліса, який повертався з “Якоря”, Горе впав під колеса. Арістіде поклав його в лікарню. А коли через місяць хлопець повернувся кульгавим, хазяїн не прогнав його, годував у кухні і використовував на різних побігеньках. Покинутий ще немовлям на сходах у церкві, Горе не знав ні батьків, ні родичів. У “Якорі” він спав, в “Якорі” їв, і пана Януліса, який Зумів втовкмачити цьому сироті в голову, що без нього він пропав би, вважав своїм благодійником.
Незабаром Януліс упевнився, що Горе кмітливий хлопчина, одразу схоплює розумом усе, що йому кажуть, і може виявити ініціативу. Міркуючи, яку дати хлопцеві професію, шинкар влаштував його учнем у парикмахерську. Хазяїн відразу вирішив завербувати його в свою шпигунську групу, і перукарня здалася йому найбільш підхожим місцем, бо, по-перше, ніде не можна почути стільки новин, як там, — адже в парикмахерській люди патякають про все, навіть про найбільші таємниці; а по-друге, професія перукаря не така вже й важка, і кульгавому Горе легко нею оволодіти.
Вийшло так, як хазяїн і думав. Горе майже водночас став перукарем і шпигуном. Виконуючи вказівки Януліса (а той одержував їх з Анкари), він намагався налагодити зв’язок з комуністами, більше того, хотів проникнути в ряди партії. Павло повірив усьому, що розповів йому Горе про своє життя, та поки що доручав перукареві лише деяку літературу. Дуже хвальковитий за вдачею, а до того ж бажаючи одержати якнайбільше грошей, особливо відтоді, як почав упадати біля Султани, Горе похвалився Янулісу, що його вже прийняли до партії і що він узнав всіх комуністів Констанци. Тоді У-32, виконуючи шифроване розпорядження Ральфа, звелів Горе заявити про це інспекторові Джурці. Та перукар міг назвати тільки Павла. Зрадівши, що трапилась нагода позбутися суперника, він і поспішив про все доповісти Секретній службі.
Довідавшись, що інформатори Джурки викрили ще одного комуніста, Валеріу Клонару дістав новий факт для зведення рахунків з Фанікою. Кілька агентів одразу ж рушили в портові майстерні. Але Павла там не було. Тоді вони взяли адресу і поїхали до нього додому.
Вже повечоріло. У нужденних дворах бігали нащадки тих, з ким Павло колись безтурботно ганяв м’яча. Жінки, що знімали з мотузок суху білизну, бачили, як з машини вийшло шестеро чоловіків і оточили будинок, Один з них постукав у двері.
— Тут живе Мунтяну Павло? — спитав він, коли мати відчинила.
Жінка не встигла відповісти. Два агенти з силою штовхнули її в кімнату.
— Де він?
— Що вам потрібно? — спитав Джіка. І відразу ж полетів од несподіваного удару аж під стіну.
Мати скрикнула і кинулася до хлопця.
— Стій!.. Не ворушись! — гукнув агент.
Тим часом другий посіпака поспішив у сусідню кімнату і витяг звідти малого Костела.
— Де син? — знову спитав перший агент.
Мати розвела руки, і Костел кинувся в її обійми. Джіка, захищений її тілом, похмуро дивився на них обох.
— Де ж йому бути? На роботі…
— Куди подівся твій брат? — гаркнув агент, схопивши за руку Джіка.
— Спитайся сам у нього! — мовив хлопчик. І тут же дістав стусана. Мати кинулась до агента, який підняв руку, щоб ударити дитину ще раз.
— Як тобі не соромно? — закричала. — Здурів ти, чи що? Б’єш дитину…
Агент штовхнув її в груди, і жінка разом з Костелом упала на ліжко.
— Ступай і ти туди, паскудо! — наказав Джікові. — І ні з місця, чорти б вас забрали!
Відчинив шафу і почав викидати з неї одяг, сорочки, білизну. Потім, ступаючи через шмаття, підійшов до столу, витяг шухляду, понишпорив у ній. Зірвав з стіни фотографії, вирвав їх з рамок, підняв килим, навіть обмацав ікону. Мати стояла і мовчки дивилася. Вона знала, що рано чи пізно це мало статися. Просила Павла облишити заборонені справи, але він не послухався, як не зробив цього й Грігоре. Жінка бачила, що знову повторюється той день, коли вона втратила старшого сина. Тоді теж набігли агенти, перевернули в хаті все догори ногами, потоптали чобітьми. А Грігоре вона більше не побачила. Мабуть, не побачить уже й Павла…