Богун

— Невже ж то повинна бути Чорна Рада? — запитав Богун, сідаючи на лаву. — Бо якщо так, то дуже скоро звисока станемо на світ поглядати. Так нас здіймає, як ту Гелену[91], що й до теперішнього дня в чигиринській брамі свій голий зад всім показує.

Полковники зареготали, пирхаючи слиною. Худий аж взявся під боки, а Савич вистромив жовтого язика. Веселість довго не тривала. Навіть так далеко від Суботова не було безпечно згадувати про долю тієї Гелени, яка, зробившись дружиною Хмельницького, пустилася у всі тяжкі з любовником, а на додаток ще й вкрала з підвалів декілька бочок дукатів. До сих пір її залишки колихалися в брамі Чигирину, а старого Хмеля шляг брав від самої думки про те, що таким хитрим шляхом йому наставили роги, якими міг би похизуватися олень з тих задніпрянських борів, які колись належали князеві Яремі.

— Не нам сьогодні про курву чигиринську балакати, — сказав Іван Виговський, генеральний писар. — Ви добре мене знаєте, панове-браття, і знаєте ви, що без мала чотири роки служу я війську запорізькому. Хто інакше вважає, нехай скаже, що брешу, але з попереджую, що зневагу такий собачим голосом з-під лави завиє.

Відповіддю було схвалюючи бурмотіння.

— Не від сьогодні відомо вам, що батько Хмельницький погано наших справ пильнує. І скликав я вас сюди, щоб ви пізнали його задуми. Бо те, що задумав він зле, тут певна річ.

Залягла тиша. Пархоменко перестав палити люльку, навіть Кільдієв відкрив каламутні очі.

— Хмельницький вислав до Москви посольство Іскри, щоб допомоги проти ляхів просити. Однак не відомо вам, що Іскра повинен упросити государя, щоб той прийняв у підданство Військо Запорізьке. Гетьман хоче віддати Україну під владу Москви!!!