Богун

Найважнішим з них був страх перед можними та багатими ворогами. Протягом свого життя Казимир безперервно шукав ворогів — як правило, більш можних, ніж він сам. А коли вже король будь-кого зненавидів, він не міг зберегти помірності — з усіх сил і не зважаючи ні на що, він намагався знищити свого супротивника. Першим з королівських ворогів став Ієроним Радзейовський — підканцлер, який дозволив заплутати себе в підступну інтригу короля та був засуджений на інфамію. Радзейовський збіг за кордон і став причиною шведського Потопу. Другим з королівських ворогів став Єжі Себастьян Любомирський; засуджений, як і Радзейовський, на вигнання та інфамію, розпалив в Речі Посполитій роком, який і привів до поразки короля.

Ян Казимир підіймав і політичні рішення, які сміло можна визнати шаленими. Коли перед самим Потопом шведські посли запропонували йому союз та спільний напад на Москву при умові відмови прав на шведський трон, король не зробив того, і таким чином спровокував Карла Х Густава на напад на Річ Посполиту. Коли після шведського Потопу сейми рекомендували королеві упорядкувати справи, пов’язані з податками та утриманням війська, Ян Казимир задумав собі впровадити засаду елекції vivente rege, чи то вибору спадкоємця трону за життя попередника; він тратив на це час і сили, хоча на початку шести десятих років було більш поважніших проблем для вирішення.

Ян Казимир міг бути непередбачуваним. Поразка під Батогом мала місце, поміж всього іншого, з його вини, оскільки в березні 1652 року він не міг (а може і не бажав — чорт його знає) запобігти зриву сейму Владиславом Сіціньським. То був знаменитий депутат, який прокричав в палаті послів пам’ятне liberum veto, після чого збіг до Праги, тим самим не дозволяючи продовжити сеймових обрад (за що ще в XIX сторіччі в Упіці показували його смертні залишки в скляній труні). Говорячи теоретично, зрив десяти сеймів міг не мати будь-яких результатів для Речі Посполитої. На жаль, зрив саме цього сейму виявився катастрофічним. По-перше — не були ухвалені податки на військо, яке не отримало платні, а потім під Батогом збунтувалося проти гетьманові Калиновському. По-друге — не була затверджена білоцерківська угода, на що чекав Хмельницький, який до сих пір будь-які постанови угоди слухняно виконував. Коли він довідався, що сейм було зірвано, він вирішив оголосити нову війну Речі Посполитій, результатом чого і стала катастрофа під Батогом.