Коли вмирає Безсмертний

— Ні… — винувато всміхнувся Бідило.

— І з яких це ти міркувань? Тобі ж особисто нічого не загрожувало…

— Не можу я так більше! Не можу!..

— Що ж, мабуть, твоя правда… Тепер і я вже бачу — не можеш. Сьогодні ж поговорю з нашими. Треба з тобою щось робити… Ти вже знаєш, що Орро заарештовано? Запам’ятай, щодоби після сніданку я — біля очисного басейну. Приходь. В усіх інших місцях ти й надалі повинен ставитися до мене з тим же благородним презирством, як і раніше. Ясно?

— Ясно! — кивнув Іван. — Все ясно, товаришу!..

Встали. Шат взяв Івана за руку, а руки у них однакові, м’язисті, міцні. Подивилися один одному в вічі, всміхнулися:

— Ну, ууммб, однодумче!

— Ууммб!

В приймальній Капа Шкеча Купхейпові сказали, що їх генеральська схильність недавно була тут, а зараз вона перебуває в центральному клубі хичистів на урочистих ювілейних зборах.

— А чий же ювілей відзначається?

— Відзначається урочиста ювілейна дата, — пояснили Купхейпові. — Десять років минуло з тої доби, коли генерал Кап Шкеч прийняв під своє командування Інститут музикознавства, після чого в щактифській музиці лишилися тільки три жанри: гімн, спикт і стройовий марш.

— А збори надовго? З генералом ми не розминемося?

— Не розминетесь. Скоро вони не закінчать.

В центральному клубі, куди незабаром прийшли Купхейп З Іваном, збори тільки почалися.

В залі на сцені, біля чорної трибуни, стояв плюгавенький мислячий організм і хрипко рикав. Так, саме рикав, бо інакше ніяк не можна було назвати різкі, гаркаві вигуки, за допомогою яких оратор викладав свої погляди на освіту, культуру, військову справу і взагалі на весь історичний розвиток Країни Безсмертного.

— Пункт перший: що у нас діється. Шхуфи їдять нашу їжу, п’ють наш «пхе». У шхуфів — права. Так, так, у шхуфів права! Ось вони: відповідати на всі запитання, ні про що не запитувать. Слухатись хазяїнів, не обмірковувати їх накази.

Скільки прав! Ганьба!

Вищі цивільні школи виховують розніжених нікчемностей. Зник бойовий дух. Військових шкіл мало. Прикро! Хич каже: хто володіє шлунками, той володіє серцями, хто володіє серцями, той володіє всім. Брехня! Служителі не дають ходу військовим. Сором!

Переходжу до другого пункту: що у нас буде діятись. Шхуфи перестануть працювати. Хакахо заполонить світ. Ганьба!

Переходжу до третього пункту: що у нас повинно було б діятись і що треба зробити для того, щоб діялося саме те, що повинно було б діятись. Закрити всі цивільні школи, відкрити військові. До бісового батька владу над шлунками! Розігнать парламент! Палац Великого Кільця розвалити гравітаційними гарматами! Хай живе озброєна сила! Тільки ми, військові, оновимо світ! Тільки ми зробимо все, бо нам все дозволено!

Втричі збільшити армію! Закрити Притулки Блаженних Учнів і відкрити в них казарми. Хворим на хакахо — смерть!

Хай живе війна! Війна всім планетам! Війна всім галактикам! Війна всесвіту! Ехип!

— Ехи-и-ип!! — вирвалося із сотень горлянок. Всі встали. В залі зазвучав гімн хичистів:

Нам все пробачиться!

Ах, совість, совість…

Совість і честь,

Совість і честь, —

Ха-а!

Нам все дозволено!

Ах, ми не знаєм

Ні зла, ні добра,

Ні зла, ні добра, —

Ха-а!

Генерал гордо кивав головою.

Зал ревів, клекотав.

Довго, дуже довго крізь густий натовп схвильованих поплічників божественної надістоти продиралися Купхейп та Іван. Але всьому бува кінець, і от вони вже у просторім світлім фойє. Ввічливий, літній служитель розповів їм, як розшукати генерала, а потім ще й провести взявся.

Кап Шкеч сидів у невеличкій, затишній кімнаті для особливо почесних гостей і колупав зубочисткою свої на диво криві й великі зуби. Це було улюблене його заняття під час відпочинку.

Купхейп подав йому К’юсів пакет і сказав, що вони від К’юса.