Вінні-Пух
- Автор: Милн Алан Александр
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича ''А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА''
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Леонид Солонько
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух». Краткое содержание книги:
Радіючи з такої щасливої думки, він трюхикав собі далі й далі, а тоді перескочив струмок і опинився в тих місцях, де мешкали його Родичі та Знайомі. Сьогодні, здавалося, їх було ще більше, ніж звичайно. Кивнувши тому-сьому Їжакові (поручкатися з ними було, звісно, ніколи), мимохідь кинувши "Доброго ранку" ще декому та милостиво привітавшись із дрібнотою словами "Ах, це ви", Кролик помахав їм усім лапкою — і тільки його й бачили.
Усе це викликало таке хвилювання й таке збудження серед Родичів та Знайомих, що деякі з них, а саме з родини Комашок, включно з Кузьчиним Синочком, гайнули до Дрімучого Пралісу й полізли на дерева, щоб устигнути долізти до верхівок раніше, ніж це — будь-що — станеться, і щоб можна було все гарненько роздивитися.
Кролик поспішав краєм Дрімучого Пралісу, з кожною миттю дужче відчуваючи важливість свого завдання, і нарешті він прибіг до дерева, в якому жив Крістофер Робін.
Кролик постукав у двері.
Потому кілька разів гукнув господаря. Потому відступив трохи назад, задер голову, прикрив лапкою очі від сонця і, вдивляючись у верховіття, погукав знову.
Потому він зайшов із протилежного боку і ще погукав: "Агов! Де ти? Це я, Кролик!" — але нічого не сталося.
Тоді він замовк і прислухався, і все замовкло й прислухалося разом із ним, і в осяяному сонцем лісі стало тихо-тихо, а тоді зненацька десь високо-високо в небі заспівав жайворон.
— Як жаль! — сказав Кролик.— Крістофер Робін кудись пішов.
Кролик ще раз повернувся до зелених дверей — просто так, для годиться, і збирався уже йти геть, відчуваючи, що ранок йому остаточно зіпсовано, коли раптом помітив на землі клаптик паперу.
У папірці стирчала шпилька — мабуть, папірця раніше було пришпилено до дверей.
— Ага! — сказав Кролик, почуваючи, що до нього знов повернувся чудовий настрій.— Мені ще один лист!
Ось що там було написано:
ПІШОВ
СКОРОВЕРНУС
ЗАЛНЯТИЙ
СКОРОВЕРНУС
К.Р.
— Ага! — повторив Кролик.— Треба негайно повідомити інших.
І він поважно рушив у дорогу.
Найближче звідси жила Сова, і Кролик гайнув навпрошки через Дрімучий Праліс до Совиної хати. Біля Совиних дверей він посмикав мотузочку дзвоника й потицяв у кнопку дзвіночка; потім потицяв у кнопку дзвіночка й посмикав мотузочку дзвоника.
І так він тицяв та смикав, смикав і тицяв, аж поки нарешті з дверей вистромилася Совина голова й сказала:
— Забирайся геть! Я думаю!.. О, це ти!
Сова завжди так зустрічала гостей.
— Сово,— діловито почав Кролик,— у нас із тобою є мозок. В усіх інших — у голові тирса. Якщо в цьому Лісі хтось мусить думати,— а коли я кажу "думати", я маю на увазі думати по-справжньому,— то це наша з тобою справа.
— Атож,— сказала Сова.— Я саме й думала.
— Прочитай оце.
Сова взяла в Кролика записку Крістофера Робіна і подивилася на неї трохи спантеличено. Звісно, вона вміла підписатися — Сува — вміла написати Вівторок так, що можна було зрозуміти, що то не Середа, і вона досить непогано вміла читати, якщо їй тільки не зазирали через плече й не питали щохвилини: "Ну, то як?.." Так, усе це вона вміла, але...
— Ну, то як? — спитав Кролик.
— Авжеж, так,— сказала Сова мудрим і глибокодумним голосом.— Я розумію, що ти хочеш сказати. Це — безперечно. Коли б ти не прийшов до мене, я б сама мусила прийти до тебе.
— Чому? — спитав Кролик.
— З тієї самої причини,— сказала Сова, сподіваючись, що, зрештою, вона зуміє щось вивідати.
— Учора вранці,— урочисто промовив Кролик,— я пішов провідати Крістофера Робіна. Його не було. На дверях у нього була пришпилена записка.
— Саме оця записка?
— Ні, інша. Але зміст її був той самий. Усе це дуже дивно.
— Неймовірно,— сказала Сова, знову вирячившись на записку. На мить їй здалося, ніби щось трапилося з носом Крістофера Робіна.— І що ж ти зробив?
— Нічого.
— Це найрозумніше,— премудро сказала Сова.
Але вона з жахом чекала нового запитання, і воно справді не забарилося.
— Ну, то що? — знову спитав Кролик.
— Авжеж, так воно і є,— пробубоніла Сова.
Якийсь час вона безпорадно кліпала очима, не в змозі більше нічого придумати, але раптом їй сяйнула щаслива думка.
— Скажи мені, Кролику,— сказала вона,— про що йшлося в першій записці? Тільки точно. Це дуже важливо. Від цього все залежить. Повтори ту записку слово в слово.