Голубий пакет

Туманова кивнула.

— Вам вони ясні?

— Цілком.

— Ви продумали їх?

— Тоді ж.

— І…

— І тоді ж відповіла.

— Але наскільки мені як начальнику гестапо відомо, ви відхилили наші умови.

— Якщо сказати м'яко, то так, відхилила. Вони мене не влаштовують.

— Це наперекір логіці! — скрикнув Штауфер.

— У кожного своя логіка.

— Стривайте, стривайте! — запротестував Штауфер. — Є ж логіка, загальноприйняті норми, які…

— Не витрачайте марно свого красномовства, — перебила його Туманова. — Ваші умови не влаштовують мене.

— Ви даремно упираєтеся, — з удаваним докором зауважив Штауфер. — Упертість нічого не дасть. Зрозумійте, вас упіймали на гарячому, з такими речовими доказами, що й слідства не треба. Упертість безглузда, нерозумна… Вашу долю можна вирішити без суду. Крім того, ви вбили солдата німецької армії. Вас захопили із зброєю в руках. А зараз війна. Її закони невблаганні. Ви розумієте, що це значить?.. Тільки щирі зізнання можуть змінити ставлення до вас. Ми зацікавлені…

— Я розумію, в чому ви зацікавлені! — знову його перебила Туманова, — Не варто повторюватися. Я зіпсую вам настрій.

— Це сліпа упертість з вашого боку, — глухо промовив Штауфер, почуваючи, як всередині в нього починає закипати лють. — Дивна ви жінка! Невже голос розуму для вас втратив силу?

Штауфер знизав плечима, взяв стілець від стіни, поставив його майже впритул до арештованої і всівся на ньому.

— А я не вірю, що ви внутрішньо не згодні з програшем, — промовив він. — Не може цього бути! Ви насамперед людина, і до того жінка. Ви будете боротися за життя, чіплятися за кожну можливість. Давайте трохи пофілософствуємо. — Штауфер прибрав зручнішу позу, закинув ногу на ногу, відкинувся на спинку стільця і закурив. Він читав у романах, що солідні детективи завжди красиво курять. Це хороший тон. — Наше життя таке коротке, що, їй-богу, безглуздо самому вкорочувати його. Ось, скажімо, я… Я народився на світ божий трошки раніше за вас, голубко. Отже, пожив і побачив більше. І важко сказати, що я бачив частіше: добре чи погане. Скоріше погане. І все ж я хочу жити! І ніколи з власної волі не розлучуся з життям. Ніколи! Людина існує й бореться за існування, а не за смерть. А ви? Що вирішили ви? Вмерти? Героїнею? Раптово й легко? І щоб ваша смерть, як заведено говорити, пішла в науку поколінням? Я розчарую вас, голубонько. Ви агент. А агенти, як правило, вмирають поодинці, безславно, і смерть їх лишається таємницею для інших. Це раз. Тепер два: ви помрете не легкою, не раптовою і далеко не героїчною смертю. Спочатку вам виколють очі, ось ці сині очі, які, мабуть, хтось любить, слідом за цим відріжуть ваші ніжні вушка, а потім ніс, язик… Що ж тут романтичного? Ян Гус і той був у кращому становищі, коли його прилюдно підсмажували на вогнищі. За нього хтось страждав, ним хтось пишався… А ось уявіть собі на одну хвилинку, що через кілька днів ваше тіло буде спотворене і віддане на поталу хробакам! Брр! І ніякої слави!