Записки українського самашедшого
- Автор: Костенко Лина Васильевна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Записки українського самашедшого». Краткое содержание книги:
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
Що це? Плебейство, чорна діра свідомості? Наша нездатність побудувати свою державу? Виснаження нації до цілковитої втрати життєвих сил? Чи, може, це просто Страшна помста імперії — хотіли свою державу — маєте. Ось вам ваша культура, ось вам ваша свобода. Ось вам Троянський кінь, з нього повискакують усі ті парторги й комсорги, райкомівці і обкомівці, і директори військово-промислового комплексу. Вони й очолять вашу державу, вони її і розвалять.
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
І хай би які там робили реконструкції на Майдані, хоч би який монумент воздвигали, і льодову ковзанку навколо того монумента — посковзнулась наша Незалежність на плювку Сатани.
У Великобританії пройшла конференція «Україна на роздоріжжі».
Я сказав би інакше: Україна на бездоріжжі.
Наш нетиповий екс-Прем’єр уже в лікарні, навздогін йому свист і улюлюкання: «Уходя, уході!» На його місце шукають «компромісну фігуру». Без компромісної фігури ми не можемо, у нас головний рушій прогресу — компроміс.
Президент так і сказав: «Нам потрібна лошадка, яка працювала б».
А цей Прем’єр не «лошадка», ним не можна поганяти, у нього гарне людське обличчя, він інтелігент, він любить мистецтво, він хотів збудувати справді Українську державу.
Ми ховрашки. Ми тушканчики. Ми не зуміли його відстояти. Походили з транспарантами, поскандували під Верховною Радою, спорудили символічні барикади з картонної тари, ящиків і коробок, одна була шафа, та й та упала на патріотку, — і розійшлись.
Ми гальванізовані трупи. Ми подриґуємо литками під могутні ритми «Запорозького маршу». Ми зблискуємо пригаслими очима, зачувши мажорні стрілецькі пісні, але самі не годні повстати. Наші жінки втомилися. Вони одсуваються від нас уночі. Жінкам потрібні лицарі, а не ховрашки.
Вернадський казав: «Треба мислити глобально, а діяти локально». А ми й не мислимо, і не діємо. Ні локально, ані глобально. Ми рефлектуємо. Нас обзивають націоналістами, націонал-патріотами. А де ж та нація, де патріоти? Цю ж націю вже фактично здали в історичний хоспіс. Хтось її ще провідує, а в більшості вже відсахнулись. Вона безнадійно хвора, вона так довго вмирає, декому вже й навкучило, тільки що не кажуть уголос: «Умираючи, умирай!»
Поки у нас лопотіли про виклики часу, час таки нас викликав. А ми не готові. Ми ніколи ні до чого не готові.
У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама.
Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію.
Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.
Папа Римський уже в Дамаску. Ступив на ту землю, де колись почав свій проповідницький шлях апостол Павло. Звернувся до народів Близького Сходу, закликав до миру і толерантності. Здійснив Літургію на стадіоні біля площі Аббасидів. Вклонився християнським святиням. Зустрівся з представниками усіх церков. І перший із Пап помолився в мечеті.
А у нас як у нас. Кликуші хвилюються, пікетують Верховну Раду. Московський патріархат проти приїзду Папи, він вбачає у цьому якийсь підкоп під православіє, закликає провести хресний хід.
Хресний хід — проти! Зроду такого не чув.
Щось у цьому є нелюдське і не-Боже.
У нас тепер багато і нелюдського, й не-Божого.
Прийшла ще одна експертиза «таращанського тіла», американська. Прямо протилежна німецькій. То якій же вірити?! Це Ґонґадзе все-таки чи не Ґонґадзе? Знову якийсь депутат зробив сенсаційну заяву: «Те, що досліджували американські експерти, і те, що німецькі, — це все різні тіла». Параноя. У когось. У мене чи в них.
Уже вся країна втягнута у це слідство. Вже не тільки слідчі органи, — вже громадські організації, політичні партії і окремі громадяни розслідують, хто убив Ґонґадзе. Уже американське розшукове агентство хочуть залучити до розкриття цієї справи. Уже радяться з послами іноземних держав!
— Та не буде воно розкрите, це вбивство, — каже дружина. — «Допоки при владі будуть вовки». Це ще у Біблії сказано.