Трудівники моря

Пурхаючи по кімнатах, Дерюшетта мовби випромінювала радість. Вона створювала в домі вічну весну. Вона була красива, точніше, гарненька, а ще точніше — чарівлива.

Старим лоцманам, добрим приятелям меса Летьєрі, вона нагадувала принцесу із солдатської та матроської пісеньки, принцесу, яка така мила, що «славилась цим на весь полк». Мес Летьєрі казав іноді: «Коси у неї з добру линву».

Вона була приваблива ще дівчинкою. Тривалий час побоювались за її ніс, проте мала, очевидно, поставивши собі за мету стати гарною, вийшла зі скрути: перехідний вік не викинув їй ніякої каверзи, ніс у неї був як ніс — ні задовгий, ні закороткий. Отож, подорослішавши, вона залишилася чарівною. Свого дядька Дерюшетта звала тільки батьком.

Він дивився поблажливо на деяку її схильність до садівництва і навіть до хатнього господарства. Вона сама поливала грядочки з мальвами, пурпуровим оманом, яскравими флоксами, багряними квітами гровілату. Вона вирощувала рожевий барбарис і рожеву кислицю. Вона брала все, що міг дати благодатний острівний клімат Гернсею, дуже сприятливий для квітів. Як і у всіх, алое в неї росли просто неба, і, що набагато важче, їй вдалося вивести наперстянку тібетську, її маленький городець був у зразковому порядку; слідом за редискою визрівав шпинат, а за шпинатом — горошок; вона знала, коли треба сіяти голландську цвітну капусту і брюссельську капусту, яку пересаджують у червні, ріпа в неї достигала в серпні, виткий цикорій — у вересні, круглий пастернак — восени, а рапункул — під зиму. Мес Летьєрі дозволив їй займатися садочком і городцем, аби тільки вона не надто ревно орудувала лопатою і граблями, і особливо, щоб вона, боронь боже, сама не угноювала землю. Він найняв для неї двох служниць із суто гернсейськими іменами: Дус і Грас. Обидві вони працювали в будинку та в садочку, і їм не заборонялося мати червоні руки. У самого ж меса Летьєрі була кімнатка, чи, скоріше, комірчина з виглядом на бухту, суміжна з великою залою першого поверху, куди вели парадні двері і де починалися всі сходи будинку. Підвісна койка, хронометр та люлька — ось обстановка цієї комірчини. Щоправда, були в ній ще стіл та стілець. Стеля на дерев'яних балках і всі чотири стіни були побілені вапном. Праворуч від дверей була прибита чудова карта Ла-Маншського архіпелагу з підписом: «В. Феден, 5. Чарінг-Кросс, картограф її величності», а ліворуч на стіні висіла пістрява бавовняна хустка, на якій були зо-бражені різнокольорові морські сигнали всіх країн світу, до того ж на кожному ріжку красувався прапор однієї з чотирьох морських держав — Франції, Росії, Іспанії та Сполучених Штатів Америки, а посередині — прапор Англії. Дус і Грас були звичайнісінькі дівчата — в найкращому розумінні цього слова. Дус не була лиха, а Грас не була потворна. Підступні імена прийшлися їм до речі. У незаміжньої Дус був «коханий». На Ла-Маншських островах це слово поширене, і слово не розходиться з ділом. Дівчата працювали, як то кажуть, по-креольськи, з властивою служницям Нормандського архіпелагу вайлуватістю. Кокетлива і гарненька Грас по-котячому насторожено вдивлялася в обрій. Це було викликано тим, що, як і Дус, вона теж мала «коханого», але, крім того, казали, в неї був чоловік-матрос, повернення якого вона боялась. Але це нас не стосується. Різниця між Грас і Дус полягала в тому, що якби вони жили не в такому високоморальному домі, Дус так і лишилася б служницею, а Грас стала б субреткою. Вгадувані таланти Грас гинули поблизу такої чистої дівчини, як Дерюшетта. Зрештою, любовні пригоди Дус і Грас — це була їхня таємниця. Нічого не доходило до вух Летьєрі й нічого не відбивалося на Дерюшетті.