Імператор повені
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ЛА "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-21-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Імператор повені». Краткое содержание книги:
«Завдяки випадкові», — повідомив Голомозий. Світло каганця тепер вихоплювало з темряви лише його чоло і зморшки навколо очей. Він нагадував велику ящірку («А в Музеї немає драконячої мумії», — пригадалося прочанинові).
«…Так, — продовжив розвідник, — завдяки випадкові. Якщо, звісно, кажучи про випадок, недооцінювати владу Зумовленості і в цьому світі… Виявилось, що дочка Каштана — medium primus[88] між астральними шарами сущого. Нехай там, в Картагені, ті, котрі чекають на твоє повернення й твого звіту, повірять мені, що настільки досконалого і — нехай Обрані вибачать мені гру словами — multiradix et multiramis[89], двоногого інструменту для магії не було навіть у великих розвідників давнини… На танечний заклик малої розпусниці відзиваються голоси Деміургів!»
«Мені у це важко повірити…»
«Не тобі одному буде важко у це повірити», — пирхнув Драбант. Драконячі зіниці зблиснули гордістю.
«Але нащо ж Сапфірі було брехати?»
Голомозий раптово видихнув повітря, і полум'я каганця затанцювало. Анемподест відчув точність свого запитання і пошепки подякував Всевишньому за раптово позичену мудрість. Розвідник спитав:
«Ти познайомився з цією… панною?»
Прочанин ще більш зрадів. «Він не знає, ким мене призначили в Опадлі!» — зрозумів він і відповів стримано:
«Так».
«Ти, певно, не все усвідомлюєш, чоловіче перехожий… Тобі треба знати про неї… При народженні найдостойніший її батько назвав доньку Белітіс, і вона є спадкоємицею одного з найшляхетніших родів Вузької Явності, онукою принцеси Пендози… І я не стверджую, що вона зрадниця… — Голомозий дрібними порухами язика зволожив губи, потім розплющив очі і твердо подивися на учня авви Макарія. — Не маю права, не маю підстав і не маю бажання стверджувати…»
«Вона теж була тут розвідницею?»
«Високонароджена Белітіс багато років досліджувала Опорну Реальність і допомагала Раді передбачати напади Ворога».
«У чужому тілі?»
«Тіла — нетривкі речі сущого. Ніби одяг».
Анемподест вирішив, що настав час головного запитання.
«Вона переселила через Ринву нового Витискувача…» — почав він.
«Це відомо».
«Але у нього виявилась погана натальна карта».
«Карта?.. Хто це виявив? Чорнильниця?» — Голомозий презирливо скривився.
«Але це так».
«Нічого фатального у цьому немає. Складання генітури для Витискувачів є звичайною обтяжливою формальністю. Даниною давнім ритуалам. Головне, аби Витискувач не здогадався про межу влади, котру він отримає на Сцені».
«А потім?»
«А потім ми всі, чоловіче, нап'ємося святої вологи з Потоку Хореф… Або не нап'ємося, якщо Зумовленість переможе Спонтанність…»
«…І побачимо птахів надвечір'я?»
«Ага. Цілу зграю птахів, чоловіче. Небесні легіони сутінкового птаства».
У голосі Голомозого прочанин відчув глузування.
«А в нашому світі є місце, подібне до Сцени Катарактного Театру?» — спитав Анемподест і підніс каганця до Драбантового обличчя. Той примружився, немов від яскравого світла й перепитав:
«Місце?..»
«Так. Місце, де Зумовленість і Спонтанність грають у Гру Витиснення?»
«Кажуть, що є… Посеред Західного Океану».
«А ближче?»
«Нащо тобі?»
«А де моє дзеркало?»
«Не віддам».
«Моє дзеркало і є таким місцем?»
Раптом Голомозий смикнувся і майже закричав:
«Ти — Витискувач!»
Прочанин задув пломінчик каганця. У темряві чулися важке дихання розвідника Карнавальної Ради, щурячий шурхіт й притлумлені звуки дощу.
«Аби Вам було над чим подумати, — сказав, виходячи з в'язниці, учень авви Макарія, — я розповім Вам найсвіжіші плітки Опадла. Перша: Ґлобус втік в іншу реальність, що надзвичайно засмутило усіх мілітарних мартоплясів. Друга: у Картагені з'явився катоблеп… Таке почварисько, прости Господи! Я його до смерті не забуду. Воно зжерло твою дорогоцінну брехунку Дефлорацію, а, може, й Тітоньку. Останньої шкода: я встиг заповажати товстуху… Мабуть, цей катоблеп — справа рук Гімнософіста. Він, я думаю, вибачив отому вашому Абсолютному Злу смерть Еврідіки. Адже минуло вже стільки часу… Навіть опудала збадала міль… Щурі, отже, вже втекли з Вузької Явності… Таке-от діється, Останній Захисниче Карнавалу!»
Він вийшов, не слухаючи богохульних слів Голомозого, і потрапив під зливу.
«Повені не минути, — зустрів його Опанас. — Кінець світу, отче».
Злива не завадила Приблуді зайнятись золотом Сунцича.
Він стояв під дощем, поки зміївчани викопували скриню з-під церковної огорожі. Жупан сотника темнішав й важчав. Поряд з начальним партизаном мокнув війт, мурмочучи молитви, раз у раз втираючи шапкою писок. Парох нетверезо хитався і клав хресне знамення на все, що підходило. Вояцтво похмуро спостерігало, як свіжозвільнені холопи Пясечинських, по коліно у розкислій глині, витягують на світ Божий скарб.
88
Найкращий медіум (посередник) (лат.).
89
3 корінням та гілками (лат.).