Імператор повені
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ЛА "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-21-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Імператор повені». Краткое содержание книги:
Воїтелька принюхалась і ствердно хитнула головою.
«Катоблеп!» — впевнено визначив ключар і обтер пальці хусточкою.
«Не помиляєшся?»
«Дванадцять проти одного, що катоблеп. А яка ваша думка, пані старша раднице?»
«Або це дійсно катаблеп, або ж тритонохвоста мантикора, на штиб впольованої ґномами минулого літа».
«Мантикора не змогла б розтрощити дверей ротонди. Ви, Тітонько, підіть подивіться самі, що залишилося від дощок… А, окрім того, мантикора завжди вигризає жертві горло, а тут бачимо вительбушені кишки. Це — кабанячі звички катоблепів. Тридцять до одного».
«А скажи мені, як це у Картагені, у центрі міста, з'явився катоблеп? Мантикора ще б могла вночі перелетіти Блакитні Гори, сховатися у порожньому будинку і під сутінки вийти на полювання, а катоблеп крил не має, шановний… І куди ж він подівся, якщо він катоблеп. Жуки досі не взяли сліду. Себто воно летюче».
Гімнософіст знизав плечима. Він обдивився вибиті вікна, обережно виглянув у двір. Темрява майже накрила принишклий парк, лише верхівки пірамідальних дерев мружилися непевними шафрановими блискітками. За кожним деревом міг ховатися хижак.
«Будемо супроводжувати його до Театру, — вирішила Матрікс і відіпнула чохол сокири. — Театр охороняють надійно, там жодна астома не проскочить. Там навіть садхузаґа зупинять».
«Треба ще дійти…»
«Нас двоє і чотирнадцять жуків. Відіб'ємось».
«Від мантикори сяк-так би відбилися, а від катоблепа не відіб'ємось. Катоблеп — звірина серйозна».
Запала мовчанка. Воїтелька ворушила товстими губами, ніби прораховуючи деталі майбутнього походу. Жуки, ніби зачаровані блакитним блиском її сокири, гуртувалися навколо леза.
«А як це він врятувався?» — раптом змінив тему ключар.
Анемподест зрозумів, що мусить втрутитися до військової наради.
«Я був у іншій кімнаті. Там, де мушля-вмивальня», — пояснив він.
«Ви чули? — запирхав Гімнософіст. — Він купався у бальнеарії й нічогісінько не чув, цей простий матнієць… Він приймав ванну! І катоблеп вирішив не турбувати його у такий делікатний момент! Він розшматував шістьох на першому поверсі і двох отут, а до вмивальні навіть не заглянув… Таке куртуазне кабанисько!»
«Припини!» — наказала Матрікс і ключар замовк. Жуки несхвально заторохтіли.
«Певно, це все — Зумовленість», — знизав плечима прочанин.
Товстуха свищиком закликала з інших приміщень рештки шестиногого вояцтва. Нові жуки наповнили кабінет і заметушилися навколо трупів. Анемподестові згадався Хирлицький ліс і він уявив собі, що буде далі. Але мертвих жуки не потурбували. Загін зійшов на першій поверх, де Анемподест побачив розірваних арлекінів і зруйноване поруччя сходів.
«Зараз ми вийдемо до каретного двору, — звернулася до прочанина Тітонька, — і спробуємо досягти Театру. До нього звідси недалеко, кроків двісті. Якщо потвора нападе, ти повинен тікати. Не стояти, наклавши у штани, і не махати кинджальчиком, а тікати не озираючись. Зрозумів? Побачиш кольорові вогні — біжи до них. Біжи якнайшвидше, Витискуваче».
Загін проминув низку неосвітлених кімнат, оранжерею і вийшов на господарський двір, захаращений каретами і сміттям. Воїтелька оглянула темні закутки і випустила наперед жуків. Ті вишикувалися півколом, загін рушив до брами.
За брамою вони потрапили до провулка, освітленого ліхтарями. «Театр там», — вказала напрям Матрікс. Не встиг загін пройти й двадцяти кроків, як за спиною почулося тихе рохкання.
«Ось ти де», — буденно сказав Гімнософіст.
«Дійсно, катоблен», — підтвердила товстуха, наставляючи на темряву рушницю.
Анемподест забув інструкції Тітоньки і завмер. Він побачив, як з темряви випірнуло страховисько завбільшки з ведмедя, з кабанячою головою і збитим у ковтюхи грубим хутром. Незважаючи на розміри, катоблеп рухався швидко і майже безгучно.
«Біжи, дурню!» — крикнула воїтелька і вистрелила монстрові в голову. Оглушлива луна застрибала провулком. Прочанин побіг, набираючи швидкість. Коли прогримів другий постріл, він вискочив на Ринкову Площу, пригальмував і побачив Катарактний Театр. Люди у масках вивозили на Площу гармати.
«Tantum ergo!..[83]» — видихнув учень авви Макарія і відчув, як щось хапає його за ногу. Він закричав і прокинувся.
«Тихше, панотче, не кричіть так, а то усіх побудите», — почув він голос миршавого Мирона. Стояла беззоряна волога ніч, хуторянин шарпав його за ногу і показував глечик:
«Я сметану приніс Вам, отче, і Марію привів».
Анемподестові знадобилося кілька хвилин, аби згадати про Миронове вінчання. Миршавий співчутливо дивився на нього і хрипотливо, швидко проказував:
83
«Удвічі тому…» (лат.) — початок вдячної молитви.