Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капранови Брати
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
Виходжу в приймальню. Там валяється кілька перевернутих стільців. У коридорі велелюдно. Інші
хлопці у масках виводять з кабінетів персонал та шикують біля стінки. На підлозі валяються папери — чи то хтось намагався винести, чи це просто необхідний атрибут маски–шоу, так само, як перевернуті стільці.
— Не розмовляти! Руки тримати на виду! — командує–гавкає баритон, перекриваючи шум.
Я слухняно стаю біля стінки і намагаюся проаналізувати ситуацію. Якщо це — наводка СБУ, то чому про неї не попередили? Нащо нам генерал Ґенек, якщо про таке не попереджає? Друге питання — що я тут роблю? Ну звісно, нічого, звичайний відвідувач. Прийшов довідатися, як проводити обов’язкові платежі. Чому до директора? — А хто згадає, що я був у директора? Питання складне, от і зайшов. Якого підприємства? Посередника. У мене їх досталь. Головне — тут я не працюю і відношення до цього не маю. Зайшов поцікавитися. Це, звісно, якщо у кабінеті директора нема прослушки.
Але якщо подивитися з іншого боку, чому вони прийшли на держпідприємство? Тут наче все більш–менш чисто. Все, крім гуманоїдної самодіяльності…
Так от у чому справа! І такий швидкий результат!
Цікаво, чи вони взяли вже цього розводилу з кафе з візитівкою «Фінансової України»?
Ціла купа думок ширяє у голові, перекриваючи одна одну. Я відчуваю, як руки пітніють.
— По телефонах не дзвонити! Поклади, я тобі сказав! Мобілки здати!
З приймальні виводять директора. Відносно ввічливо виводять, навіть не підштовхуючи. Краєм ока помічаю, що автомат найближчого до мене нападника поставлено на запобіжник. Зрозуміло, це щоб не пальнув зопалу — адреналін адреналіном, а все‑таки цивільні люди навкруги.
З кабінетів витягують останніх працівників, усе потрошку заспокоюється, наскільки це можливо у подібній ситуації.
А може, самі гуманоїди все й організували?
Запросто, це в їхньому репертуарі. Тільки навіщо?
Вони ж іще навіть не знають про мої підозри.
Тим часом нальотчики стишують свою активність. Це не просто так. Операція досягла завершальної фази — всі залякані, зібрані в коридорі й готові до екзекуції. Зараз має початися основна дія.
Апокаліптичні настрої стримує тільки вихований життєвим досвідом цинізм. Боятися варто тільки того, що вже сталося, хоча майбутнє для всіх нас — найстрашніший сон.
Кількахвилинне очікування підтверджує, що я — правий. За кілька секунд на сцені з’являється головна дійова особа — приземкуватий чолов’яга у синьому мундирі з погонами, без маски і без головного убору взагалі — милуйся досхочу.
Він посміхається — ще б пак, таку роботу зробили!
Десятки пар переляканих очей зупиняються на ньому, і податковий чин явно насолоджується ефектом.
Він робить кілька кроків на середину, повільно, з театральним ефектом дістає з портфеля папірець, потім обводить глядачів очима, переконуючись, що справив потрібне враження. І нарешті читає — показово неголосно, на контрасті з манерами своїх бійців. Щоправда це виглядає значно страшніше.
— Постанова. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтероксидентал»…
— Що? — вигукує мій директор. — Що ви сказали?
Головний податківець здивовано піднімає голову.
Лунає чийсь короткий смішок.
— Те, що чули. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтероксидентал»…
Сміх вибухає одразу з кількох сторін. Навіть жінки, які щойно витирали сльози, починають посміхатися. Бійці в масках ошелешено переглядаються. Я теж не можу стримати усмішки.
— В чім справа? — податківець починає кліпати очима, і це викликає просто‑таки лавину реготу з усіх боків. Здається, з головного героя посеред монологу впали штани.
Мій директор — єдиний, хто не приєднується до веселощів. Він іще знаходиться у бойовому запалі.
Тим часом розпач серед нападників погрожує перерости у неконтрольовані дії. Підбурені попереднім приниженням працівники не поспішають відкрити силовикам правду, і тоді, найобережніший з усіх, а тому найменш схильний до театральних ефектів, я беру на себе цю приємну місію.
— Поверхом вище, — кажу голосно.
— В смислі?
— Ви помилилися. Товариство «Інтероксидентал» знаходиться на четвертому поверсі. А це — третій.
— Точно? — не вірить втративший раптом певність податківець.
— Точно, точно, — підтверджують з усіх боків.
— А тут що?
— Державне підприємство.
— Ну тоді точно помилилися. Пішли, хлопці.
Бійці опускають автомати і якось не дуже впевнено починають підтягуватися до свого керівника.
— Тоді вибачаємося.
— Та що ви, — кажу я з усмішкою. — Завжди раді. Приходьте ще.