У них щось негаразд з головою у тих росіян...

Росіяни люблять похвалятися, яка надзвичайна країна — Росія, не схожа на жодну іншу. Це дратує багатьох іноземців, бо, на їхню думку, така позиція унеможливлює прихід російського суспільства до реальної демократії.

— Росія не є чимось особливим! Чим ви особливіші за Україну? Чому українці можуть мати демократію, а ви — ні? — вигукнула якось під час спільного відрядження колега-журналіст із Швеції.

— Ти робиш властиву європейцям помилку, міряючи Росію західною міркою. Ми — не ви! І ніколи не станемо вами! Ми, уявляєте, навіть не хочемо бути такими, як ви! — відповів їй гнівною тирадою російський оператор нашої компанії Рундрадіо.

Моя шведська колега поставила дуже релевантне запитання. Якщо можливо побудувати (відносно) демократичне суспільство в Україні, чому це має бути неможливим у Росії?

Я не вважаю це неможливим. Усе залежить від самих росіян, чи вони цього хочуть. А я якраз не маю певності, що росіяни прагнуть демократії нашого західноєвропейського зразка. Принаймні самі сумніваються...

Тому й нелегка справа вирішити для себе, як нам сприймати Росію. З одного боку, не хочеться бути культурним расистом, який вважає, ніби лише вибрані народи достойні демократії. З іншого ж, не хочеться бути й сліпим європейцем, упевненим, що наша система є універсальним рішенням для будь-якого суспільства, тож варті жалю ті країни й народи, які не розуміють цього.

Але факт залишається фактом: Росія не така, як ми. І ніколи нами не стане. А спроби збагнути Росію винятково під нашим кутом зору заведуть нас хіба в глухий кут.

Саме це найважче усвідомити багатьом західним спостерігачам. Частково через думку, яка міцно вкоренилася у західних головах, що в 90-ті роки минулого століття Росія обрала демократичний шлях розвитку, а потім від нього відмовилася. Та все ж — і насамперед — через певне роздратування, що росіяни вперто відмовляються сприймати наша цінності. А мали б розуміти, у чому полягає їхнє благо!

Як на мене, західноєвропейська демократія довела, що це найвільніший, найефективніший і найгуманніший спосіб керування суспільством. Демократія генерує благоустрій, динаміку розвитку, виховує особистості, які вчаться покладатися на власні сили. Я щиро б бажала, аби Росія ступила на цей шлях. Я знаю багатьох росіян, які мають таку ж думку, але їх меншість.

Більшість населення Росії не хоче жодної західноєвропейської демократії. Слово «демократія» стало лайливим і найбільше асоціюється з хаотичною епохою правління Єльцина, коли олігархи безкарно розкрадали державну власність, а суспільство було лабільним і непередбачуваним. Нині суспільство єльцинського перехідного періоду усталилось у своєрідній формі м'якого авторитаризму. Стало стабільнішим і передбачуванішим. А це набагато важливіше для більшості звичайних громадян, ніж цінності на кшталт свободи слова й особистого вибору.

Така перспектива розвитку російського суспільства гідна жалю, та я не можу сказати, що не розумію росіян. Легко говорити про свободу та демократію тим, хто все життя тільки те й робив, що пожинав її плоди. Як іще можуть ставитися до демократії ті, що живуть у суспільстві, де будь-які кардинальні повороти в системі призводять лише до катастроф у житті звичайного люду.