У них щось негаразд з головою у тих росіян...
- Автор: Лаурен Анна-Лена
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «У них щось негаразд з головою у тих росіян...». Краткое содержание книги:
Анна-Лєна Лаурен вважає, що в назві книги нема нічого образливого. Це можна порівняти з французьким висловом «Ils sont fous» («Вони божевільні»), але в хорошому значенні. Книга перекладена фінською та російською мовами, у Росії читачі сприйняли її по-різному. А тепер і український читач має змогу краще зрозуміти тих росіян, у яких щось не все гаразд з головою...
Такі на вигляд усі дачі, окрім найновіших, побудованих за останні п'ятнадцять років. Ці зведені з цегли та каменю, на кілька поверхів, обнесені монументальними мурами з колючим дротом замість живоплоту. За мурами ви не знайдете охайних картопляних грядок, кущів малини чи агрусу, рядків полуниць і цибулі. Тут моріжки з коротко підстриженою травою і басейни.
Катя й сама хотіла б мати саме таку новітню дачу, але про це можна й не мріяти, доки усім тут заправляє її батько Ігор. Дача — його королівство, де він займається улюбленою справою — крутить гайки в авті, щось лагодить, майструє...
У коморі, у гаражі, у саду, під стіною будиночка лежать вони. Скарби Ігоря. Зо два десятки старих вікон, з яких можна збудувати теплицю. Металеві прути. Бляшані труби. Обрізки дощок. Умивальник. Фанера. Залізні сітки з ліжок. Шматки бляхи. Дерев'яні решітки. Старі двері. Порожні пластикові каністри. Металевий мотлох. Пластмасові миски. Холодильник.
Усі ці речі — предмет Ігоревої гордості. Він сам у поті чола збирав їх по всіх усюдах, не минаючи смітників та покинутих будинків. Найкраща знахідка — залізні сходи, знайдені на закинутій військовій базі. Сходи виявилися важким випробуванням — вони не вміщалися в авто, довелося транспортувати їх додому на двох велосипедах з допомогою свого страх якого незадоволеного тією вигадкою зятя, який, хоч і чинив спротив, мусив скоритися. Операція з вивезення сходів відбувалася вночі, бо тато Каті не мав цілковитої певності у законності свого вчинку.
Металолом Катин батько використовує у своїх будівельних проектах. Проектів багато, більшість з них не закінчені. Задоволення він одержує від процесу, а не від результату. Ось так і проводять свої дні на дачі чимало російських чоловіків — то колупаються в авті, то хапаються за недобудовану теплицю чи прибудову. Час до часу, поміж тими заняттями, навідуються одні до одних у гості на склянку чаю або чарочку горілки.
Дача — це світ російських чоловіків. Там вони нарешті стають самими собою, звільнившись від настирливого жіноцтва, яке по-своєму править удома. У більшості знайомих мені російських родин рідко коли можна застати чоловіка вдома на вихідних, у кожному разі, не з квітня по жовтень. Він на дачі. Дружина зустрічається з подругами або їде відпочивати на південь, чоловік же не відчуває жодної потреби в такій суєті. Він сідає у Волгу, їде на дачу й там заходиться щось собі спокійно майструвати, щасливий, що ніхто йому не заважає.
На жаль, Ігореві скарби аж ніяк не сприяють злагоді в його родині, бо Катя — сучасна жінка, вона не бажає стягувати до хати й зберігати увесь той мотлох. Вона б хотіла мати симпатичну дачку з підстриженою зеленою травичкою на подвір'ї. Вони з чоловіком таки побудували поряд зі старою дачею новий дім, провели воду й електрику, щоб і на дачі жити в цивілізованих умовах. Але батькових скарбів так і не позбулися.
— Тато щоразу тягне щось нове. Цьому ніколи не буде ні кінця, ні краю... — нарікає Катя.
Якось вона замовила вантажівку, щоб вивезти геть усе дрантя. Довідавшись про це, батько кинувся ховати свої скарби. Щось йому навіть пощастило врятувати, зокрема залізні сходи — на щастя, вони не вмістилися у кузові вантажівки.
Згодом майже вся родина переселилася до нового будинку, і це чудово, бо старий будиночок тепер можна використовувати як комору для Ігорового непотребу.
— Хатину треба знести, а на її місці засіяти травою моріжок, — каже Катя батькові.
Той не відповідає. Схилився над своєю українською Таврією і мовчки колупається під капотом. Авто щось застрайкувало минулого тижня, але Ігор відмовився кликати механіка. Як і більшість російських чоловіків, він сам може дати собі раду з ремонтом — це ж старе радянське авто, яке кожний російський чоловік, старший сорока років, знає, як свої п'ять пальців.
Поряд з Таврією стоїть зятів Лексус, символ тієї Росії, яку Ігор знає, спостерігаючи за життям своїх дітей, і з якої посміюється собі тихцем. Його не цікавлять подорожі за кордон, він не хоче будувати розкішних дач чи купувати дорогі автомобілі. Він збирає всілякі цікавинки й корисні речі, які зможуть придатися для чогось корисного в господарстві.
Звісно, це мистецтво поступово починає зникати, та все ж іще є чимало майстрів на всі руки. Зі старих пластикових пляшок можна змайструвати відерця, металеві бочівки розрізають поздовж і саджають у них квіти. Зношені батареї отеплення закопують в землю перед порогом — маєш металевий «килимок», щоб витерти взуття. У старих морозильних камерах добре зберігати яблука. Така винахідливість найбільше виявляється на дачах, саме там росіяни понад усе полюбляють застосовувати те, що трапляється під руки.