Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
— Кароян у музиці наслідує мою манеру говорити з нацією. Не заважайте йому бути самим собою, зрештою він пропагує тільки великих німців; як мені відомо, він не включає в свої концерти ні Чайковського, ні Равеля.
Слухаючи в Парижі, окупованому гітлерівцями, російського «Егмонта», Штірліц відчув тоді високе почуття гордості — навіть у горлі пересохло — від того, що саме його революція, його Росія показала світові такий небачений и історії людства політ пошуку в мистецтві, який був хіба що в найкращі роки Еллади і Відродження.
Він згадував Маяковського, Ейзенштейна, Шостаковича, Кончаловського, Прокоф'єва, Яшвілі, Єсеніна, Дзігу Вертова, Радченка, Пастернака, Коровіна, Блока, Ель Лисицького, Таїрова, Мейєрхольда, Шолохова, він згадав фільми «Чапаєв», «Мати», «Ми з Кронштадта», «Веселі хлоп'ята», що тріумфально обійшли світ. Якому ще мистецтву випадала така завидна доля — протягом десяти років дати стільки великих імен, які, в свою чергу, породили своїх послідовників у світі?!
…Мюллер нахилився до Штірліца й шепнув:
— Егмонт явно відчуває потяг до більшовизму, відмовляється від компромісу.
— А хіба член НСДАП може йти на компроміс з ворогом?
— Я негайно прийняв би пропозицію катів, — шепнув Мюллер і дивно підморгнув Штірліцу.
Концерт припинили через десять хвилин: почався наліт англійців — гул їхніх «москіто» берлінці впізнавали одразу.
Повертаючись пішки на Принцальбрехтштрасе, Мюллер довго йшов мовчки, а потім сказав:
— Послухайте, дружище, ви — кмітливий, ви все зрозуміли правильно, і про мою спробу зблокуватися з усіма тими, хто думає про мирний кінець битви, і про нові стосунки між мною й вашим шефом, але головного ви не знаєте. І це не дуже велика біда… Головного не знаю я, тому й витяг вас послухати, як на сцені голосять голодні хористки. Працюючи багато років у тому кабінеті, який вам тепер добре відомий, я розучився вірити людям, Штірліц. Я не вірю навіть самому собі, розумієте? Ні, ні, це правда, не думайте, я зараз не граю з вами… Рубенау, Дагмар, відновлення припинених переговорів — навіщо все це?
— Мабуть, для того, щоб вести переговори далі.
Мюллер досадливо махнув рукою:
— Переговори йдуть постійно, Штірліц, ніхто їх не припиняв ні на хвилину… Шелленберг ще в сорок четвертому році літав у Стокгольм і в готелі «Президент» вів розмову про сепаратний мир з американцем Хьюїтом… Він уже влаштував зустріч екс-президента Швейцарії доктора Музі з Гіммлером. І було це не вчора і не через Рубенау, а п'ять місяців тому, напередодні нашого удару по англо-американцях в Арденнах, коли ті покотилися назад. І вони домовились. І Гіммлер дозволив вивезти з наших концтаборів багатих євреїв і знаменитих французів. Розумієте? Домовились. І Шелленберг прийшов до мене — після дзвінка Гіммлера — і одержав у мене право на звільнення двох тисяч пархатих і французиків. Але потім ми вдарили, й союзники стали тікати, і Гіммлер обірвав усі контакти з Музі, тільки Шелленберг ще метушився — в мене в досьє лежать про це всі документи… А після того як у січні Сталін почав наступ під Краковом і врятував американців, тому що ми повинні були перекинути із Заходу наші частини проти Конєва, рейхсфюрер знову зустрівся з Музі — і було це в Шварцвальді, поблизу Фрайбурга, дванадцятого лютого, ще до того, як ви поїхали до Швейцарії, — і підписав нову угоду… Розумієте? Підписав угоду, за якою зобов'язався кожні два тижні звільняти тисячу двісті багатих євреїв і відправляти їх у вагоні першого класу до Швейцарії. А єврейські фінансисти в обмін на це пообіцяли припинити антинімецьку пропаганду в тих газетах Америки, які вони контролюють… Ох, коли б Гітлер домовився з ними три роки тому! Коли б… Ці фінансисти зобов'язалися платити золотом Міжнародному Червоному Хресту через екс-президента Музі, а той, у свою чергу, купує нам на ці гроші бензин, машини й медикаменти… І вони вже йдуть у рейх, тому стали знову літати наші літаки, Штірліц, тому ми з вами досі їздимо на своїх машинах… Більше того, Гіммлер уклав пакт з американськими євреями з банків, який дає йому право на захист, бо, як з'ясовується, саме він, рейхсфюрер СС, врятував нещасних, приречених маніяком Гітлером на знищення, нехай за нього замовлять словечко… І таки замовлять, повірте…