Списоносці

Слідство на підставі розмови по телефону могло дізнатися про Магду. Тоді й мені буз би кінець: ніхто не повірив би, що я не брав участі в розтраті. Кінець моїй честі, майбутньому. В ту мить мене цікавила тільки моя власна доля і більше нічия. Капоші вже нічого не скаже, але за нього може сказати керівник групи на телефонній станції.

Я вирішив замести сліди. Насамперед відтягував на скільки міг початок слідства, щоб за цей час усе з'ясувати. Я наказав унтер-офіцерові нікому не говорити про підслухану розмову. Проте я зовсім забув про капітанового посильного, який відніс листа Магді. Пізніше ця легковажність завдала мені багато неприємностей. Саме через неї в організацію було залучено і твою матір.

Зовні я був спокійний. Магда теж не помітила мого збудження. Проте я відчував, що вона знає про все.

Ми ввійшли в мій кабінет. Служниці я звелів покласти дітей спати і подбати про те, щоб нас ніхто не турбував.

Твоя мати мовчки запитливо дивилася на мене. Вона була готова до всього. Мова йшла про моє майбутнє, про честь. Я замкнув двері, зачинив вікна і став перед Магдою. Не знаю, що вона прочитала на моєму обличчі, але в очах її промайнув страх.

— Розповідай, — промовив я до неї тихо, але грізно.

— Що з вами, Акоше?

Зрозумівши, що вона збирається грати, я підійшов ближче.

— Кажи, де лист?

— Про який лист ви говорите? Господи, але ж… Вона замовкла. Ще й сьогодні не знаю, що сталося тоді зі мною, поведінка Магди так обурила мене, що я не стримався і вдарив її. Вона зойкнула і схопилася рукою за щоку. Зіниці очей розширилися, з надтріснутої губи просочилась краплина крові. Тоді я почав бити її. Вона зомліла і, тяжко застогнавши, впала, наче підрізане дерево, до моїх ніг. Я став на коліна і, схопивши дружину за волосся, повернув до себе її понівечене обличчя.

— Кажи, розпуснице! — прошепотів я тремтячим голосом.

Магда зібралася з силами. З її очей струмочками текли сльози. Вона вийняла з-за пазухи зім'ятий лист і віддала мені.

— Витри обличчя. — Вихопивши з кишені хустку, я грубо кинув їй. В мені кипіли огида, ненависть, ревнощі, страх. Огида з'явилася і до самого себе.

Похитуючись Магда підвелася і попленталась у ванну кімнату.

— Двері не зачиняй, — вигукнув я услід їй. Чув, як вона відкручує кран і плачучи вмивається.

Я розгорнув листа. Мене охопило дике почуття ревнощів.

Дослівно вже не пам'ятаю змісту, та й чи потрібна тут точність. Це був прощальний лист молодого офіцера, який розлучався з життям. З цього зворушливого і сентиментального листа я зрозумів, що Капоші палко кохав Магду. Покінчив капітан самогубством тому, що іншого виходу в нього не було. Коли б він лишився в живих, мусив би стати перед судом і говорити не тільки про розтрату, але й про таємні стосунки з твоєю матір'ю. А цього він не хотів робити, бо боявся знеславити Магду.

Я склав листа, підвів очі. Магда вже стояла переді мною, дивлячись на мене беззахисними, покірними очима. Я боявся, що от-от її пожалію.

Магда сіла.

— Розповідай!