Дотик

— Однак він ввірив свого сина повністю під твою опіку?

— Звісно. Лі — метис, тому він не може бути китайцем. Сунь виписав з Китаю дружину, щойно у нього з’явилися гроші, тож у нього зараз два сини-китайці. Його брат, Сем Вонґ — узагалі-то його прізвище теж Сунь, але Вонґ вирішив бути Семом, — його молодший брат наразі працює у мене поваром, і я плачу йому скажені гроші. Один з двох братів мусить повернутися додому, щоб догодити батькам, і це має бути Сем. Тому він отримує лише половину своєї платні. Решту я кладу в банк на його рахунок — чим більше він привезе додому, тим більше йому заздритимуть родичі й сусіди. — Рубі пирснула від сміху. — Що ж стосується Суня, то існує лише один спосіб, у який він зможе повернутися до Китаю, — у вигляді праху в урні, розмальованій зображеннями драконів.

— А на яку ж долю для свого сина ти сподіваєшся, якщо збираєшся зростити з нього джентльмена? — спитав Александр, знаючи, яка доля зазвичай чекає на байстрюків.

Прекрасні сяйні очі його співрозмовниці раптом наповнилися слізьми; вона покліпала, щоб вони скоріше щезли.

— Я вже все розрахувала наперед, Александре. За два місяці його зі мною вже не буде. — Знову в очах з’явилися сльози — і знову Рубі з ними впоралася. — Я не бачитиму сина десять років. Він поїде до однієї дуже привілейованої приватної школи в Англії. Та школа навчає іноземних учнів, синів пашей, раджів, султанів — усіляких великих цабе зі Сходу, які хочуть дати своїм синам англійську освіту. Тож Лі не вирізнятиметься з собі подібних, за винятком того, що він надзвичайно розумний. Розумієш, його шкільні друзі одного дня самі стануть великими цабе — султанами, пашами та раджами, і всі будуть служити Британській короні. І зможуть стати Лі у пригоді.

— Ти надто багато вимагаєш від малого хлопця, Рубі. Скільки йому — вісім чи дев’ять?

— Вісім, але невдовзі виповниться дев’ять. — Вона налила Александру четверту чашку чаю і, охоплена емоційною щирістю, нахилилася до нього через стіл. — Він і справді добре розуміє своє становище — що таке бути метисом, вади мого суспільного стану і таке інше. Я нічого і ніколи від нього не приховувала, але я ніколи не допущу, щоб він соромився сам себе. Лі та я сприймаємо себе з тверезою рішучістю і практичністю і тому будуємо цілком реалістичні плани. Я не уявляю свого життя без нього, але мені доведеться зібрати докупи всю силу волі — заради нього. Якби я послала його до школи в Сіднеї чи, скажімо, у Мельбурні, хтось однаково неодмінно дізнався би про це. Але ніхто ні про що не дізнається, коли він буде вчитися в англійській школі для привілейованих учнів. Сунь має двоюрідного брата. Його звуть Во Фат, і він поїде з Лі як слуга та захисник. Вони відпливають до Англії на початку червня.