Чоловіки, що ненавидять жінок

«Час закруглюватися», — подумав він.

— Я визнаю, що ви розповіли захопливу історію. Але ніяк не збагну, навіщо ви мені її розповіли.

— Я ж уже пояснив. Мені треба дізнатися, яка тварюка вбила мою внучату племінницю. І для цього я хочу використати вас.

— Як?

Хенрік Ванґер опустив ніж і виделку:

— Мікаелю, скоро тридцять сім років, як я болісно роздумую над тим, що трапилося з Харієт. З часом я почав присвячувати її пошукам усе більше вільних годин.

Він замовк, зняв окуляри і почав розглядати якусь невидиму плямочку на скельці. Потім звернув погляд до Мікаеля:

— Якщо бути до кінця чесним, зникнення Харієт стало причиною того, що я поступово випустив з рук кермо влади в концерні. Я втратив інтерес. Я знав, що в моєму оточенні — вбивця, і роздуми й пошуки правди стали заважати роботі. Найжахливіше, що з часом цей тягар не став легшим, навпаки. Десь у році сімдесятому був період, коли мені хотілося тільки одного: щоб мені дали спокій. На той час Мартін вже увійшов до правління, і йому доводилося все більше і більше брати на себе мої обов’язки. У сімдесят шостому році я відійшов від справ, і Мартін став генеральним директором. Я як і раніше зберігаю місце в правлінні, але після мого п’ятдесятиліття мені мало в чому вдалося досягти успіху. За останні тридцять шість років не було дня, щоб я не думав про зникнення Харієт. Вам може здатися, що в мене це стало нав’язливою ідеєю — так, в усякому разі, вважає більшість моїх родичів. Так, очевидно, воно і є.

— Це була кошмарна пригода.

— Більш того. Вона зламала мені життя. Чим більше минає часу, тим краще я це розумію. У вас добре стоїть справа з самопізнанням?

— Сподіваюся, що так.

— У мене теж. Те, що сталося, ніяк не дає мені спокою. Проте причини з часом змінюються. Спочатку це, очевидно, була скорбота. Я хотів знайти її і хоч би поховати, щоб душа її заспокоїлася.

— Що ж змінилося?

— Тепер для мене, мабуть, важливіше знайти цього холоднокровного мерзотника. Найдивніше, що чим старшим я стаю, тим більше це набуває характеру всепоглинаючого хобі.

— Хобі?

— Так. Я свідомо вживаю саме це слово. Коли поліцейське розслідування зайшло в безвихідь, я не зупинився. Спробував підійти до справи систематично і по-науковому. Я зібрав усі джерела і відомості, які тільки виявилися доступні, — фотографії там, нагорі, результати поліцейського розслідування, записав усі розповіді людей про те, що вони робили того дня. Тобто майже половину свого життя я присвятив збиранню інформації про один-єдиний день.

— Але ви розумієте, що за тридцять шість років убивця, можливо, вже й сам давно помер, і його благополучно поховано?

— Думаю, що це не так.

Почувши таке твердження, Мікаель здивовано звів брови.

— Давайте дообідаємо і піднімемося знову нагору. Для закінчення моєї історії бракує однієї деталі. Вона найнеймовірніша з усього.