Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

Н.Ф. Кузнецова та деякі інші вчені до цих особливостей, крім тих, що зазначені Н.С. Лейкіною, відносять кримінально-правові, фізичні та інші особливості особи винного[270]. Разом із цим, вони наголошують, що "необхідно враховувати важливу поведінку особи до і після вчинення злочину: ставлення до роботи і навчання, спосіб життя, заслуги перед Батьківщиною, поведінка в сім’ї, побуті, громадських місцях та інші обставини, що позитивно або негативно її характеризують"[271].

Аналізуючи висловлені позиції, необхідно, по-перше, відзначити, що в змісті багатьох із них необґрунтовано звужується сутність поняття "особа винного", що можна пояснити недостатньо точним розумінням структури особи людини, яка є визначальною, початковою для розуміння змісту поняття "особи винного”. Тому, якщо розуміти особу як складну систему, що має психосоціобіологічну структуру, то найбільш правильною уявляється позиція вчених, які, характеризуючи особу винного, вважають, що суд повинен досліджувати чотири сторони життя і діяльності людини: 1) фізичний стан; психічний стан; 3) соціальний статус; 4) правовий статус.

По-друге, важко погодитися з думкою тих науковців, які вважали, що негативні й позитивні характеристики особи винного, що враховуються судом при обранні міри покарання, в обов’язковому порядку повинні знайти відображення у вчиненому злочині[272]. Оскільки врахування судом особи винного підпорядковано законодавчо визначеній меті покарання, її видам, то коло обставин, які має враховувати суд при призначенні покарання, залежить від того, яку саме мету ставить закон перед покаранням на певному історичному етапі. У різні часи, у різних правових системах перед покаранням ставилася різна мета: відплата, залякування, соціальний захист, ресоціалізація, попередження злочинів[273]. На сьогодні в ч. 2 ст. 50 КК України чітко визначено, що "покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами". Конкретизуючи мету в ч. 2 ст. 50 КК, законодавець зобов’язав суд при призначенні покарання всебічно підходити до дослідження й урахування особи винного, не обмежуючись тими особливостями особи, які виявилися у вчиненому злочині. Як справедливо зазначалося в літературі, тільки "максимально повне врахування особистих властивостей засуджених — базовий чинник у реалізації мети покарання"[274]. Саме тому при призначенні покарання суд, виходячи з мети покарання і керуючись принципом гуманізму, повинен ураховувати такі характеристики винного, як інвалідність, похилий або молодий вік та інші ознаки. Ці ознаки, як уявляється, не пов’язані з обставинами вчиненого злочину, але мають велике значення для індивідуалізації покарання, оскільки, характеризуючи особу винного, дозволяють визначити необхідне та достатнє покарання винному, що відповідає принципам його призначення. Щоб призначити обґрунтоване покарання, яке забезпечить досягнення визначеної законом мети, суд повинен оцінити особливості винної особи не тільки безпосередньо у зв’язку з вчиненим нею злочином, а й її характеристику до, під час і після його вчинення. Тільки така сукупна оцінка дозволить суду визначити вид і розмір покарання, яке може забезпечити досягнення його мети.