Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
— Карти я тобі дістану. Місце на сцені — теж твоє. А от каменярі тобі не потрібні, — сказав Амбрас і підштовхнув свого охоронця, який саме нарізав м'ясо для собак, — ми самі тебе проведемо.
Берінг одразу забув про свою відразу до цього липкого м'яса, в його вухах на мить знову пролунав крик захопленої публіки, цілий ураган голосів, який підхопив його з собою на останньому концерті: гітарист, що танцює там у глибині сцени під пульсуючий на межі оскаженіння ритм ударних — метається і скаче як вихор всередині світляного конуса, який невідступно слідує за ним, перетворюючи кожен його рух на летючі тіні. І немов бажаючи звільнитись від цього конусу, танцівник врешті під нестримний гуркіт барабанів зірвав гітару з плечового ременя, схопив обіруч за гриф, заніс над головою, немов палицю, влупив об підлогу і по уламках, друзках і петлях металічних струн вибіг нарешті зі світла у чорну глибину сцени, щоб наступної миті з'явитися знову; шалений бігун, що летить назустріч своїй публіці, і з викриком, що потонув у бурі голосів, кинувся вниз, у знавіснілий натовп!
Але він не впав у темряву, не зник серед сотень облич, а поплив, підтримуваний витягнутими руками, і здавалося, ніби його тримали зовсім не радісні діти Моору, ніби зовсім не вони вберегли його від удару об потріскану бетонну підлогу: він плив у повітрі. У своєму блискучому вбранні, немов здобич у гойдливих щупальцях морських актиній на дні.
Місце на сцені! У п'ятницю він знову побачить ці карколомні танці, ці польоти-піке та левітуючих ідолів так близько, як ніколи досі; а найголовніше — у джунглях дротів, летючих вогнів, підсилювачів та акустичних колонок, серед цієї великої музики, він буде поруч з цією жінкою, поруч з Лілі, десь там серед ночі.
Проте коли Берінг врешті відвів очі від кухонного ножа у своїй руці та шматків м'ясива — собачого їдла, щоб знайти погляд Лілі, вона вже вирушила до виходу. Потім він почув кроки мула на жорствяній доріжці і ледь не побіг за нею. Пси щільно обступили його, вимагаючи поживи, і він не наважився перечити їхній жадібності.
16. Концерт просто неба
Красива, немов язичницька принцеса з ілюстрованої Біблії ковалихи, Лілі, верхи на своєму мулі, з'явилася у сосновій алеї того вечора, коли мав відбутися концерт. Вона дещо спізнилась. Амбрас і Берінг нетерпляче чекали на неї на відкритій веранді нижнього поверху Собачого дому. «Ворона» у світлі вечірнього сонця стояла готовою до виїзду. Дзьоб капота, клепані махові пера на бічних дверцятах і навіть хижо розчепірені кігті на решітці радіатора виблискували наче першого дня після Великого ремонту. У другій половині дня Охоронець тільки тим і займався, що перевіряв роботу «пташиних» клапанів, чистив свічки запалювання, шліфував контакти, полірував замшею лак і хромовані деталі. Дверцята машини були прочинені. На задньому сидінні дрімав кудлатий тер'єр, який раптом підвів голову і нашорошив вуха, коли вершниці все ще не було видно за глибокою тінню мамонтових дерев.
Лілі трохи підфарбувала сріблясто-блакитним одне пасмо волосся, на шию одягла декілька разків річкових перлів, а в її вухах були підвіски з тонких срібних ланцюжків, які звисали їй майже до плечей. На рукавах шкіряної куртки маяли прикріплені двома сталевими пряжками жмутки червоно-блакитного пташиного пір'я та кінського волосу. Здавалося, невидима механіка пов'язувала розмірене колихання цих прикрас з киванням голови мула, до налобника якого був причеплений такий самий жмуток. Мул неквапливо йшов угору. На сідельній луці похитувалась шкіряна сітка, а в ній гуло й потріскувало транзисторне радіо, Ліліна музика, під звуки якої вона частенько мандрувала безпечними дорогами; це були шлягери екзотичних коротко — та середньохвильових радіостанцій — інші, працюючі раз від разу приймачі озерного краю замість них видавали зазвичай тільки свист.
Берінг слідкував за наближенням вершниці крізь хазяйський бінокль, але від його серцебиття картинка в лінзах дрижала й розпливалася.
— Бачили «Грекиню»? — крикнула Лілі, виїхавши з тінистої алеї і прямуючи до веранди найкоротшим шляхом через зарості ожини; мул, флегматично скорившись тиску її п'ят, продирався крізь густі хащі. — Корабель завантажено так, ніби це рятувальний човен після морського бою.
Приблизно за годину до заходу сонця і початку концерту «Спляча грекиня» ще сунула неспокійними водами на видимій відстані від Собачого дому, здійснюючи звичайний рейс із приозерних селищ до Моору. Хоча вечірнє небо було безхмарним, проте вітер налітав короткими, різкими поривами, здіймаючи на поверхні гребінці піни. Шум і плюскіт хвиль в очеретах долітав аж до самої вілли.