Вулик

— Так, так! — вигукують дон Хуліо Малуенда, моряк торговельного флоту у відставці з третього поверху, блок «С», помешкання якого, обвішане картами й гравюрами та заставлене макетами кораблів, скидається на крамничку лахмітника, і дон Рафаель Саес, молодий прораб із четвертого, блок «Д».

— Безперечно, сеньйор Остоласа має рацію, ми повинні віддати останню шану нашій покійній сусідці,— завважує дон Карлос Луке, комерсант із другого поверху, блок «Д».

— Я, як усі, я згоден з усім.

Дон Педро Пабло Таусте, власник майстерні з ремонту взуття «Клініка для черевиків», не хоче плисти проти течії.

— Ідея доречна й похвальна. Підтримаймо її,— мовить Фернандо Касуела, молодший судовий адвокат із першого поверху, блок «В», котрий минулого вечора, коли всі сусіди за розпорядженням дона Ібрагіма шукали злочинця, виявив у кошику для брудної білизни скоцюрбленого коханця своєї дружини.

— Я теж такої думки,— підсумовує дон Луїс Ноалехо, мадридський представник фірми «Пряжа. Вдова й діти Касиміро Понса», мешканець першого поверху, блок «С».

— Щиро вам дякую, сеньйори. Бачу, ми дійшли згоди; всі ми висловили свої міркування, і наші думки збігаються. Я приймаю вашу люб’язну згоду і прошу нашого сусіда, панотця дона Ексуперіо Естремеру, організувати церемонію, як то належить згідно з церковними приписами.

Дон Ексуперіо урочисто мовить:

— Приймаю ваше доручення.

Справа добігає кінця, і мешканці починають розходитися. Одні мають нагальні справи; інші — таких меншість — гадають, що це в дона Ібрагіма багато справ; а дехто — буває й таке — йдуть, бо втомилися так довго стояти на ногах. Дон Гумерсиндо Лопес, службовець компанії з імпорту, переробки, розподілу та продажу нафтопродуктів, мешканець цокольного поверху, блок «С», єдиний із-поміж присутніх, хто не зронив ні слова, задумливо запитує себе, спускаючись сходами: