Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Ефективний судовий механізм захисту неможливий без процедур примусової реалізації рішень суду. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 р. зазначив, що у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду». Більшість справ, що надходять до Європейського суду з прав людини, стосуються питань дотримання національними судами ст. 6 Конвенції в частині тривалості виконання судових рішень національних судів, винесених на користь заявників. У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначає, що, не виконуючи рішення суду, державні органи позбавляють положення п. 1 ст. 6 Конвенції будь-якого сенсу. Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд наголосив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’язків. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, — і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. б Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Невиконання судових рішень кваліфікується ЄСПЛ не лише як порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції, але і як порушення інших конвенційних прав. Так, у справі «Войтенко проти України» Суд знайшов порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 та ст. 1 протоколу №1 Конвенції. Він зазначив, що рішення українського суду залишалось невиконаним через відсутність бюджетних коштів та законодавчих заходів. Суд констатував, що неможливість заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років, крім порушення ст. 6, становить втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Як наслідок, заявникові було присуджено 2 000 євро на відшкодування немайнової шкоди та 33 євро на відшкодування витрат.
Конституція передбачає, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
У конституційно-правовому аспекті це означає, що засадами судочинства є основні конституційні засади, а також засади, передбачені законом. У статті 129 законодавець перерахував основні засади судочинства. Це означає, що і в самій Конституції можуть міститися, поряд з окремо визначеними, правові положення, які за своїми ознаками та регулятивним значенням можуть бути також названі засадами судочинства і які забезпечують права і свободи людини. Так, до них можна віднести: державну мову судочинства (ст. 10), особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), охорону особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32), доступність і гарантованість судового захисту і свобод людини і громадянина (ст. 55) та ін.
У механізмі реалізації конституційних засад судочинства з точки зору правової визначеності мають значення межі конкретизації цих засад у процесуальному законодавстві, а також формування специфічних засад судочинства в окремих судових юрисдикціях, що є предметом правового регулювання відповідного процесуального законодавства.
Так, КПК України передбачає як принципи, крім визначених у Конституції, безпосередність, усність судового розгляду (ст. 257), незмінність складу суду при розгляді справи (ст. 258) тощо.
Частина 5 коментованої статті передбачає відповідальність за неповагу до суду і судді, яка є самостійним складом правопорушення.
Так, ЦПК України передбачає відповідальність свідків та експертів (статті 50, 53). Частина 5 ст. 50 ЦПК містить норму, що за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом. Частина 13 ст. 53 ЦПК передбачає, що за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом.