Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК.
Правила, які конкретизують положення Конституції України щодо забезпечення касаційного оскарження рішень суду, також містяться у чинному процесуальному законодавстві. Наприклад, відповідно до ст. 324 ЦПК України право касаційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. У касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пп. 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 ч. 1 ст. 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Певні обмеження допустимості апеляції і касації окремих рішень сприяють підвищенню функціональної спроможності та ефективності діяльності апеляційних і касаційних судів. Забезпечене Конституцією України право на судовий захист та Європейською конвенцією з прав людини та основних свобод право на справедливий суд не порушуються певними обмеженнями апеляції чи касації, оскільки заінтересованій особі вже надавалося право бути заслуханим у суді першої інстанції. Право вимоги доступу до другої або третьої інстанції Конституція, а також Європейська конвенція з прав людини не визначають. Хоча, виходячи з принципу про необхідність надання ефективного правового захисту (ст. 6 Конвенції), таке право може існувати, але у такому разі є доцільним регламентувати процесуальні механізми допуску до апеляції чи касації, виходячи з того, що пріоритетним має бути забезпечення функціональності судів, які б в іншому випадку були перевантажені судовими справами, в тому числі з незначними вимогами та тими, що не мають принципового характеру.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Обов’язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов’язується з набранням рішеннями законної сили. Виходячи з обов’язковості рішення, законодавчо передбачені процедури звернення рішень до виконання, якими завершується судова справа. Так, згідно зі ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Стаття 14 ЦПК передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
Наприклад, вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення встановленого законом строку його оскарження в апеляційному порядку тривалістю 15 діб з моменту його проголошення, а для засудженого, що перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому вироку (ст. 349 КПК України).
Обов’язковість судових рішень, таким чином, є передумовою їх здійсненності, яка проявляється у примусовому характері рішень, можливості їх примусового виконання. Так, виконання вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі або виправних робіт без позбавлення волі, здійснюють відповідні органи, передбачені нормами кримінально-виконавчого права. Суд, який постановив вирок, зобов’язаний стежити за тим, щоб він був звернений до виконання (ч. 7 ст. 404 КПК). Органи по виконанню вироку або інших рішень суду у кримінальній справі повідомляють суд, який постановив вирок, про його виконання (ч. 8 ст. 404 КПК). Відповідно до ст. 382 КК України невиконання судового рішення є самостійним складом злочину.
Судове рішення, яке набрало законної сили, крім обов’язковості та здійсненності, має й інші правові властивості: незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність. Тому обов’язковість судових рішень є складовою законної сили судових актів і передумовою їх виконавчої сили.