Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Нарешті від жаху і виснаження його очі заплющилися, а коли він знову їх розплющив — довкола коїлося щось дивне. Велетенський, осяйний диск Землі, утринадцятеро більший, аніж видимий нам місяць, здіймався понад місячним краєвидом у сполохах химерного сяйва, а ген на незліченні ліги, аж до краю плоскогір’я, за яким височів щербатий гребінь пагорбів, колихалося море вишикуваних лавами котів. Вони намотували кола довкола нього, а двоє чи троє їхніх очільників облизували його обличчя і заспокійливо муркотіли. Від мертвих рабів і жабоподібних потвор уже не зосталося й сліду, хоча Картеру й здалося, нібито віддалік на відкритому просторі між ним і щільними лавами вояків він угледів одну кістку.

Картер заговорив до вожаків м’якою котячою мовою і дізнався, що його давня дружба з їхнім видом була добре знаною, ба більше, її нерідко обговорювали на котячих зборищах. Його перебування в Ултарі не минуло непомітно, а деякі з найстаріших котів пригадали, як він гладив і пестив їх, після того як вони призволилися до голодних зуґів, які зловісно позирали на маленьке чорне кошеня. Вони пригадали також, як приголубив він те саме чорне кошеня, яке прийшло навідати його в корчмі, як він, перш ніж піти вранці, зоставив йому повне блюдце жирних вершків. На чолі цього війська стояв прадід того самого кошеняти, бо він угледів зловісну процесію ще здалеку, з пагорба, і впізнав у в’язні щирого друга всього котячого роду землі та країни снів.

Тоді з далекої вершини залунав вереск, і старий вожак різко урвав свою мову. Там був один із передових сторожових постів їхнього воїнства, які виставляли на найвищих вершинах, щоб виглядати єдиного ворога, якого бояться земні коти, — велетенських незвичайних котів із Сатурна, які чомусь теж небайдужі до чарів темного боку місяця. Вони — союзники злих жабоподібних створінь і страшенно ворогують із земними котами; за цих обставин зустріч із ними не віщувала нічого доброго.

Після короткої ради генералів усі коти підвелися і зімкнули свої лави, захищаючи Картера і готуючись до велетенського стрибка крізь космос назад на дахи Землі та її краю снів. Старий фельдмаршал порадив Картеру просто розслабитися і летіти на Землю серед цих незліченних пухнастих стрибунів, пояснив йому, як відштовхнутися від поверхні, коли всі відштовхнуться, і як м’яко приземлитися, коли приземляться інші. Він навіть запропонував доправити його до будь-якого місця, до якого той тільки забажає, і Картер обрав місто Дайлет-Лін, з якого відпливла чорна галера; він-бо хотів сісти там на корабель до Оріаба і вкритої різьбленням вершини Нґранек, а ще застерегти людей у місті, щоб вони ніколи більше не вели справ із чорними галерами, якщо тільки існував спосіб розважливо і делікатно припинити цю торгівлю. Тоді, за сигналом, усі коти граційно підстрибнули, надійно стиснувши свого друга власними тілами, а в чорній печері на далекій, нечестивій вершині місячних гір марно чекав на свою здобич повзучий хаос Ньярлатотеп.