Сокіл і Ластівка
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-3450-8
- Переводчик: Олександр Михед
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сокіл і Ластівка». Краткое содержание книги:
Це вимагало пояснень.
Я прикрив очі і побачив продовження сцени біля палаючого каміна. Але тепер говорила Летиція, а гер Мьонхле покірно слухав.
— Дорогий братику, — в'їдливо говорила вона, — я прийму твою великодушну допомогу, але за певних умов. Ти отримаєш Теофельс у заставу, — однак протягом року жити тут буде твоя дружина, а ти не матимеш права навіть переступити через поріг замку.
Комерцрадник першої миті засяяв — його мрія була близька до здійснення. Потім закліпав, роззявив рота.
— А… а як же виконання законних подружніх прав? Хоча б раз на тиждень, у суботу?
Летиція розсміялася — варто визнати, дуже недоброзичливо.
— Поки Теофельс мій — під дахом фон Дорнів ти не будеш…
Я був епатований вульгарністю використаного нею дієслова. Грубими словами мене не здивуєш, я старий морський волоцюга. Але ж це панянка з благородної родини, вихованка англійського пансіону!
Рік спокійного життя подалі від осоружного чоловіка — ось подарунок на прощання, який Летиція зробила своїй дорогій подрузі.
Очі Ієронімуса Мьонхле зблиснули злістю, завжди мокрий ніс гучно хлюпнув, але кузен стерпів і сумирно розвів руками. Принизлива умова була прийнята.
Ще я не зрозумів, що означає підпис Your most loving and assured Friend Epine:[18] «Epine» французькою означає «колючка». Та потім переклав це слово німецькою — вийшло «Dorn» — і навіть не став порпатися у пам’яті. Сам зметикував: не інакше, старе пансіонне прізвисько. З таким прізвищем і з таким характером, як у моєї вихованки, франкомовні однокласниці з фландрських родин повинні були прозвати її саме так.
Заклеївши листа сургучем і відтиснувши свою печатку, Летиція відразу ж написала другого листа, короткого і ділового. Вона повідомляла «високоповажного мессіра Лефевра», що сьогодні о дев’ятій годині вечора відвідає його, щоб обговорити умови угоди і познайомитися з капітаном Дез Ессаром.
Тон листа був сухим і владним — так пише вимогливий замовник до виконавця.
Далебі я захоплювався своєю міднокосою вихованкою!
Розділ п’ятий
Ділова розмова
— Отже, ви пропонуєте мені винайняти корсарський корабель, — сказала вона, особливо підкресливши слово «винайняти».
Я, чесно кажучи, не зрозумів, навіщо, але Лефевр щось занюхав і вніс поправку.
— Якщо бути точним, мадемуазель, я пропоную послуги одного з моїх кораблів, з моїм капітаном і моїм екіпажем, щоб витягнути з полону вашого татка.
Ввечері похолоднішало, з моря повіяв холодний вітер, і високі вікна розкішного кабінету були зачинені, а в каміні ярів вогонь, та арматор мерзлякувато щулився, а Летиція, навпаки, пашіла. Відразу було помітно, хто тут нападає, а хто задкує.
— Я й не кажу, що купую ваш корсарський корабель. Я його винаймаю. Чи не так?
Здається, я почав здогадуватися про причину її наполегливості і від задоволення злегка пчихнув. Пчихати дуже приємно. Живучи зі штурманом Ож’є, я приохотився нюхати тютюн. Клянуся, це одне з наймиліших занять у світі. Але з пані де Дорн від цієї невинної насолоди доведеться відвикати, нічого не зробиш…
Француз скосував на мене.
— Ви так екстравагантно виглядаєте з папугою на плечі. Але, може, пересадимо пташку в клітку, щоб вона не заважала діловій розмові? — Він показав на велике золотаве спорудження з дроту, що стояло на окремому столику. Туди, очевидно, цей пройдисвіт і мав намір мене засадити, коли допіру пропонував сорок ліврів. — Чи не бажаєте?
— Не бажаю, — відрубала моя нова вихованка, і я вдячно стиснув її плече кігтями.
Коли вона під покровом темноти збиралася на зустріч з арматором, залишила мене в номері. Та я, звісно, не міг пропустити такої події. Я відкрив дзьобом віконну раму, злетів на вулицю і спланерував Летиції на плече.
Вона не розсердилася, навіть зраділа.
— Кларочко, ти хочеш зі мною? Добре, а то я трохи побоююсь.
Та якщо вона й побоювалася хитромудрого судновласника, в розмові це ніяк не виявлялося.
— Чому ж ви не хочете визнати очевидного факту? — з притиском повторила вона.
Лефевр промимрив:
— Не розумію, про що тут говорити. Ну так, звісно. Ви винаймаєте судно.
— Чудово. Я винаймаю корсарський корабель. Це по-перше. Тепер друге: я винаймаю корсарський корабель.
Браво, дівчинко! Так тримати!
— Так, у корабля є королівський патент на корсарський промисел, а на борту, за правилами, буде писар морського міністерства. І що з того?
18
Твоя найбільш любляча і вірна подруга Epine (англ.).