Ольга Токарчук. Останні історії

— Ось найбільший маг островів Південного Моря. Хто не вірить, той нині переконається, — вигукнув він.

Хлопчик у відповідь змахнув пелериною і витягнув звідкись жмут яскравих хустин, які видовищно одна за одною впали на пісок. Тоді Кіш простягнув руку до хлопчикового вуха, і в ній з’явився білий м’ячик.

— Кожен справжній маг носить у вухах повно м’ячиків, — сказав Кіш, і австралієць голосно розсміявся. — Кожен створює щось з нічого і перетворює щось в ніщо.

Він поклав м’ячика на столик перед хлопчиком. Малий накрив його горнятком.

— Де м’ячик? — запитав Кіш, і його голос пискляво забринів.

— Захований під горнятком, — відгукнувся Майк.

Хлопчик швидко підняв горнятко і звичайно, м’ячика вже там не було. Пролунали гучні оплески. Потім він показував фокуси зі зв’язаними хустками, з магічним розв’язуванням вузлів на мотузках знаходив яйце в циліндрі та кишенях Кіша.

Вона розпружилася.

Один із кельнерів, той, який робив гамбургери, вибрав карту, яку знову поклали в колоду. Хлопчик підійшов до першого ряду й попросив її та дівчину австралійця пересунути карти. По-змовницькому підморгнув мамі. Виконав над колодою кілька плавних рухів і безпомилково витягнув карту, яку вибрав кельнер. Знову оплески. Показав ще кілька подібних фокусів. Кіш вийшов за межі освітленого кола і стояв тепер, спертий до дерев’яного стовпа із закладеними на грудях руками. Його обличчя у темряві було тільки світлою плямою.

Цього було би достатньо на пристойне магічне шоу. Лунали оплески, але виявилося, що ще не кінець. Кіш випірнув із тіні та подав рукою знак асистентові, який поставив посеред кола довгу скриню з грубого картону, що формою нагадувала труну.

— А тепер, шановне панство, вінець чародійського мистецтва. Наш молодий колега покаже тут свою справжню майстерність. Цей фокус вдається не кожному, тому прошу затамувати подих.

Скриню закрили завісою з блискучої блакитної тканини, кінці якої притримували хлопчик з асистентом. Кіш зник за завісою. За мить вона опустилася. З одного боку скрині стирчала голова, а з другого — Кішеві ноги в лакових мештах. Асистент подав хлопчикові блискучу пилку, той хвильку вдавав, що вагається, потім почав розрізати скриню навпіл. Кіш робив гротескні міни, закочував очі, а потім крикнув, висолопив язика і завмер. У кінці зали нервово засміялася замурзана дитина. З-під вістря пилки, яке вже торкнулося землі, потекла на пісок червона цівка.

Хлопчик, мабуть, чекав на загальне захоплення, але почув тільки нерішуче покашлювання. Тоді, дуже швидко, не зовсім тверезий, але веселий асистент знову прикрив скриню тканиною, хлопчик зробив над нею кілька магічних рухів. І коли завіса опустилася, усміхнений Кіш піднявся з коробки. Асистент допоміг йому встати. Тепер залунали оплески, а трійця на сцені кланялася з надмірною театральною граційністю. Коли вони зійшли зі сцени, на ній ще кілька хвилин лежала кругла яскрава пляма, поки Майк вимкнув рефлектор.

Вона полегшено зітхнула, зрозумівши, що це кінець.

Потім була вечеря для всіх. Навіть втікачі з нагоди свята приєдналися до інших. Правда, сиділи вони за окремим столом; діти витягували ручками смачні шматки. Хлопчик неохоче зняв пелерину й сидів тепер коло мами, вдаючи, що їсть. Його вітали і поплескували по плечах. Він тріумфально глянув на неї з почуттям абсолютної перемоги. Колупав виделкою рис і було помітно, що в думках він ще раз повторює магічні рухи; м’ячик з’являється на порожній долоні; порізаний шнур воскресає в суцільному шматку, окремі хустки зв’язуються в одне ціле. Він це бачить інакше, знизу — там все виглядає не так. Того він навчився: існують дві правди — те, що є, і те, що нам здається, що є.

Майк приніс ще чимало банок легкого пива, а австралієць замовив шампанське.

Запалили феєрверк.

Тема показу потроху змінювалася іншими темами настав — Рік Дерев’яної Мавпи. Буде дивним і непередбачуваним, як Мавпа. Мая встала й підійшла до Кіша, він сидів, втиснутий у свій фотель, так само, як перед виступом: ноги в лакових мештах, нерухомі долоні на бильцях.

— Я теж виїжджаю, — сказав він.

Попрощалися на віддалі — вона стояла, він сидів.

Піднесла руку, щоб тим жестом сказати йому “до побачення”. Потім відійшла. Тоді до нього підійшов хлопчик. Бачила краєм ока, як вони хвилину розмовляли. Не чула, про що. Побачила тільки, що Кіш нахилився до хлопчика, а потім ніжно поцілував його в чоло. Вона шарпнулася і відчула у крові тисячі голок. Стримуючи різкість, взяла хлопчика за руку. Повернулася до будиночка. Вона довго намилювала його та шурувала під душем.

— Дай мені спокій, ти що, не чуєш? — протестував малий, а потім розплакався, ніби вірив, що вся його магічна сила стекла з водою.