На скрижалях історії
- Автор: Олександр Вєтров
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7475-69-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «На скрижалях історії». Краткое содержание книги:
Тут в доступній для широкого загалу формі описані історичні події та життя населення в роки Української революції 1917-1921 рр. на Черкащині (архівні документи), висвітлюється участь черкащан у боротьбі за незалежність і соборність України, спогади розкуркулених і репресованих. Використано багато документальних матеріалів.
Книга розрахована на широкий загал читачів, які прагнуть повніше пізнати історію рідного краю і України.
Край Смотрича з західного боку стоїть будинок без вікон і даху, тут охоронна застава, а навкруги степ і полукіпки пшениці. Від містечка на захід шосейна дорога, рівна, як стріла. Ось її вони й пильнують.
Річка Смотрич пролягає між скелястими берегами. Правий берег високий, скелястий, а на самому високому шпилі замок графів Лопухіних. Живе в ньому стара графська служниця з малолітньою онукою. Графи втекли за кордон, залишивши майно. Ніхто з жителів Смотрича туди не ходить, бояться привида, особливо нічної пори.
Розквартирували козаків у Смотричі неподалік замку. Є змога добратися до нього й через неглибоку річку, по її руслу багато камінців. По них можна перетоптатися потойбіч до самого замку. Квартира Івана поруч з оселею місцевого священика. З ним ще не стикався, зате познайомився з його дочкою Марусею, бо та кожного дня буває в його господині, обмінюються місцевими новинами. Як почула дівчина, що привид блукає по замку, їй страшенно закортіло його побачити. З батьком вона часто сперечається, бо той вірить у всяку «нечисту силу», яку народна фантазія створювала протягом віків.
Одного погожого вечора Іван намірився відвідати замок. Дівчина від нього не відстає. Сіли під яблунею так, щоб видно було парадний вхід і високі східці перед ним. Світить ясний місяць на небі, спадає тінь густої яблуні. Сидять тихо. Чекати довелося не довго. З боку річки в місячному сяйві з'явилась якась біла фігура. Маруся міцно вчепилася в рукав Івана, а той ухопився за кобуру пістоля. Коли біла фігура наблизилася до східців парадного входу, він прошепотів дівчині:
— Посидь тут. — А сам тихесенько за спиною цього марища крадькома скрадається назирці. На верхніх сходах, коли «привид» почав відмикати двері, Іван усією п'ятірнею вхопив його за плечі, зібгав у кулак білу накидку, а в думках промайнуло: «Ось гляне на мене якась чортяча голова». Та не сталося такого, навпаки — на нього глянуло скоса вусате обличчя його господаря.
— Це ви? — здивувався вусатий дядько.
— Так, це я.
— А що це вас занесло сюди вночі? Лякати людей заманулося?
— У замку багато є матеріалу, що мені, чоботареві, годиться для ремесла...
Іван гукнув Марусю:
— Не злякаєшся, як познайомлю тебе з цим привидом?
Вусатий дядько й дівчина зиркнули одне на одного й розреготалися. Вона до нього крізь сміх:
— Добрий вечір, дядьку Максиме! Цю ніч баба Софія спатиме спокійно? А вона мені жалілася, що хтось щоночі топчеться, порається, стукає в графських покоях.
Дядько зібгав свою білу накидку й вони гуртом почимчикували додому.
II
У Смотричі школа теж перебуває тимчасово й має переїхати на стале мешкання до Кам'янця-Подільського, а поки що тут для юнаків два євреї-кравці невтомно шиють нову уніформу. До неї входить френч із відкотним коміром, на якому сині петлиці з білим кантом, та галіфе й кашкетки англійського зразка з синьою околичкою.
Рано-вранці сотні виходять у поле на муштру й гімнастичні вправи, що складаються переважно з стрибків у довжину та через «коня».
Марширування неодмінно супроводжується співом якоїсь похідної пісні. Співають усі, незважаючи на наявність слуху чи голосу.
У центрі Смотрича є великий майдан. Тут козаків муштрують. Щодня ввечері юнаки шикуються на ньому для перевірки й молитви.
Лунає команда:
— Струнко! На молитву шапки геть!
І молоді голоси злагоджено співають «Отче наш», національний гімн «Ще не вмерла Україна», і, урешті, Шевченків «Заповіт». Такого довготривалого співу під час церемонії вечірньої перевірки, мабуть, не має в жодній військовій школі світу. Звідси щоденно висилають заставу на кордон, попарно йде дозор у степ. А там, як на кордоні, не зівай.
У кінці липня школу перевели до Кам'янця-Подільського. Розмістили в приміщенні колишньої духовної хлопчачої семінарії. У просторих кімнатах немає жодного ліжка, столика, чи стільця. Сплять на голій підлозі, харчуються з польової кухні, інколи навіть без хліба. Їдять суп з ячмінною крупою та й того дають, аби щоб чергу відбути.
У липні-серпні прийняли на молодший курс юнаків-випускників місцевих подільських гімназій і семінарій, а також молодих вояків, що мають закінчену середню освіту. А у вересні з табору Ланцут, що в Польщі, прибули колишні юнаки інженерної, гарматної та Чугуївської шкіл, 16 травня 1919 року полонені поляками в Луцьку. Уже в середині вересня в школі навчається близько 800 юнаків, яких поділили на 4 піші, 2 кінні, 1 кулеметну сотні й гарматний та інженерний відділи. Начальником школи пан П. А. Вержбицький, уже є й чотові сотні, які, проходячи повз начальника, на його вітання чеканять: «Слава Україні!».
8 серпня Житомирську юнацьку школу перейменували на Спільну військову школу (СВШ). Під її прапором (прапор полку ім. П. Дорошенка розформованої ще гетьманом П. П. Скоропадським 1-ї Української — Синьожупанної дивізії) відбулася урочиста присяга юнаків на вірність Українській Народній Республіці.
Галицькі професори та старшини виховують юнаків у суто націоналістичному дусі. Коли ті строєм проходять по місту, українська інтелігенція гукає їм услід: «Слава!». І юнацькі стрункі, наче вилиті з міді, ряди обсипають квітами. А Зубок-Мокієвський, як тільки вгледить панянок, зараз же командує на стрій:
— Голови вище! Руки... Багнети...
Юнаки несуть повноцінну внутрішню службу чергових сотні, дивізіону, відділу, їдальні, а крім того, ще й залогову варту при дворі Головного отамана. Зміна варти в школі проходить з усіма тонкощами приписів статуту. У святочні дні — зі шкільним оркестром, тому не дивина, що завжди збирається натовп споглядачів перед 13-ю годиною. Вони з цікавістю приглядаються до цієї церемонії й хочуть послухати оркестр.
А він стоїть на висоті свого звання. Складається з 50-60 осіб, серед яких 8 барабанщиків, 4 фанфаристи є й литаври. Труби срібні, а на фанфарах сині прапорці зі срібними китицями, на яких вигаптовано вензелями «СВШ». Особливої краси, граціозності й урочистості надають фанфаристи.
Отож і не дивно, що в години зміни варти, у святочні дні шанувальників сходиться в кілька разів більше.
III
Обсаджений садом елегантний будинок поміщиці Осаулової на вулиці Високій — одна з головних будівель столичного Кам'янця. У ньому розташована резиденція Директорії, де міністри зустрічаються з офіційними делегаціями Великобританії, Франції та США.
Відлеглість від будинку школи до резиденції Головного отамана по вулиці десь біля 3-х кілометрів. Юнаки змінної варти цей шлях торують легко й непомітно, бо їх маршування підбадьорює гра оркестру, яка чергується з барабанним дробом.
До резиденції на варту виходить ціла чота — 32 юнаки, у тому числі начальник варти, помічник і розвідник та обсад для 7 постів. Один із них парний, його виставляють біля брами. З великою охотою йдуть туди всі, кого призначають на цю варту, тому що випадає можливість побачити Головного отамана С. Петлюру й охороняти його.
У окремому будинку, через вулицю, розташоване приміщення вартівні, куди привозять зі школи обід. Снідання й вечерю доставляють із двірцевої кухні, при цьому чай і кава буває постійно. Приносять і цигарки «Стамболі» чи «Месаксуді».
Поволеньки зазнайомлюються: з лівого боку в Івана постіль Вербенка Василя, з правого — Сосюри Володимира. Вербенко Вася, юнак якийсь загадковий, мовчкуватий, часто замріюється, а вночі буботить щось сам до себе. Сосюра Володимир красивий, смуглявий юнак. Одного разу гукнув Іван його:
— Сюсюра! — То той одразу ж поправив: