Сад забутих плодів

Ми відвідали на Новодівочому кладовищі могили Гоголя й Чехова. Вони близько розташовані одна до одної, та, як завжди, я помилився. Переконаний, що стою перед могилою Чехова, я сфотографувався поруч із надгробком невідомої мені особи. На гіллі високих дерев сиділи й похмуро крюкали старезні ворони. Барельєфи великих акторів Станіславського помережив сніжок. В очах московського люду — на вулицях, перед вітринами напівпорожніх крамниць — стоїть міраж свободи. Гострі парламентські дискусії мають великий успіх на телебаченні. Підтвердження того, що скінчилися часи сталінської темної замкненості.

Минулої ночі мені снилися скам'янілі мушлі, які я розщеплював ножем у пошуках перлин. Я знайшов їх чимало, щасливий із того, що набралося на ціле намисто; та коли я їх перелічував, то перли почали розтоплюватися в мене в руках, наче гарячий віск.

Я пішов на Новий Арбат, 7 градусів нижче нуля. Я одразу змерз, як той цуцик. Якийсь бородань намагається скликати мітинг на порожній вулиці. На бортиках усіх вітрин художники-самоуки повиставляли свої роботи: я уважно оглядаю картину з верблюдом, що йде узбецькою пустелею. Від цього в мене виникає відчуття, ніби на мене тягне гарячим повітрям.

Я одягнув чорний оксамитовий піджак. Виступатиму на телебаченні. Я приїхав до старої Москви з будинками кольору паленого цукру і квітковою ліпниною навколо вікон. Я перетнув укритий кригою двір. Іду незручними приміщеннями низької будівлі. Осьде й великий стіл, а за ним журналісти, що ставитимуть запитання. Наче зачарований, я раз у раз дивлюся у грубі лінзи окулярів якоїсь пані, що намагається навести на мене фокус, схиляючи голову праворуч, майже паралельно до краю столу. Я, промовляючи, теж хилю голову набік, щоб дивитися в очі тільки цієї пані.

Друга половина дня. Джанніні з дружиною — друзі, що з нами в Москві, — сьогодні зранку знову намагалися потрапити на Красну площу, закриту для громадськості через поточні засідання в Думі. Вони стали в довжелезну чергу до мавзолею Леніна, бо то був єдиний спосіб потрапити на площу.

Коли я побачився з ними по тому, вони були геть спустошені. І ошелешено повідомили мені, що Ленін виявився дрібним «коротуном».

Небо сіре, але десь за лаштунками ховається сонце.

На жаль, сьогодні мій День народження. Завжди здоровіше віддалитися від урочистостей — часто надмірних. Навіть вигук може пролунати подібно до бурі. Наше таксі пливло калюжами. Голуби чвякають у грязюці червоними лапками. Я питаю себе, чим мене так зачаровує ця метрополія з довгими щупальцями передмість, де великі житлові будинки стоять по коліна в багні. Ми з’їли в невеликому «кооперативному» ресторані несмачний обід.