Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Кудою він нас везе? — спитав містер Пауер, визираючи на обидва боки.
— Через Айріштаун, — відповів Мартін Каннінгем. Рінгсенд. Брунсвік-стрит.
Містер Дедалус хитнув головою, дивлячись у вікно.
— Чудовий давній звичай{172}, — сказав він. — Приємно, що він ще існує.
Деякий час усі дивилися крізь вікна, як перехожі знімають шапки й капелюхи. Шана. Карета звернула з трамвайної лінії на рівнішу дорогу за Уотері-лейн. Містер Блум здивовано побачив юнака гнучкої статури, вбраного у жалобний стрій, капелюх з широкими крисами.
— Он ми проминули вашого приятеля, Дедалусе, — сказав він.
— Якого?
— Вашого сина і спадкоємця.
— Де він? — спитав містер Дедалус, перехиляючись через сидіння.
Карета, проїхавши повз розриті труби й насипи перекопаної дороги перед житловими будинками, нахилилася, повертаючи за ріг, знову звернула на трамвайну колію й покотилася далі, стукочучи колесами. Містер Дедалус ізнову відкинувся, питаючи:
— А цей поганець Мулліген теж був з ним? Його fidus Achates[80]{173}?
— Ні, — відповів містер Блум. — Він був сам.
— Мабуть, живе на околиці у своєї тітоньки Селлі, — сказав містер Дедалус, — Гулдінгівське поріддя, п’яний куций рахівник і Кріссі, таткова улюблена бурулька, мудра дитина, що знає свого батька.
Містер Блум усміхнувся безрадісно до Рінгсєнд-роуд. Брати Уоллес, завод скляної тари. Доддерський міст.
Річі Гулдінг і правничий фах. Гулдінг, Колліс і Уорд, так він називає свою фірму. Від його жартів уже трохи цвіллю тхне. А був хлопець зух. У неділю вранці вальсував було на Стеймер-стрит з Ігнаціусом Галлахером{174}, нап’явши на голову два капелюшки своєї господині. Гуляє, бувало, по місту до самого світа. Мабуть, тепер починає взнаки даватися: отой його біль у спині. Дружина прасує йому спину. Думає, що вилікується піґулками. Всі вони з хлібної м’якушки. Відсотків шістсот зиску.
— Він з усяким непотребом знається, — бурчав містер Дедалус. — Той гаспидський Мулліген, з усього висновуючи, геть зіпсований запеклий негідник. Його ймення смердить на весь Дублін. Та з поміччю Всевишнього і його пресвятої матері я докладу рук до цього діла і напишу коли-небудь такого листа його матері чи тітці, чи ким вона йому там доводиться, що їй очі рогом повилазять. Я доведу його до згуби, можете мені повірити.
Він підвищив голос, силкуючись перекричати торохкотіння коліс.
— Я не дозволю, щоб її племінник-виродок звів з пуття мого сина. Прикажчиків синок. Продавав тасьму у мого кузена Пітера Поля МакСвайні{175}. Ні в якому разі.
Він змовк. Містер Блум перевів погляд з його сердитих вусів на лагідне обличчя містера Пауера і на очі Мартіна Каннінгема та його бороду, що поважно погойдувалася. Галасливий самодур. За сином світа не бачить. Він має слушність. Є що залишити після себе. От якби маленький Рубі вижив. Побачити, як він росте. Почути його голос у домі. Іде поруч Моллі в ітонському костюмчику[81]. Мій син. Я в його очах. Мабуть, дивне почуття. Від мене. Чистий випадок. Очевидячки, того ранку на Реймонд-террас, коли вона стояла біля вікна, дивлячись на пару собак, що робили це діло під стіною, годі грішити. А поліційний сержант вищирив зуби. Вона була в тому кремовому халаті з діркою, яку ніяк не могла залатати. Давай побавимося, Полді. Боже милий, мені кортить до смерти. Як зароджується життя.
Потому завагітніла. Довелося відмовитись од Грейстоунського концерту. Мій син усередині. Я допоміг би йому вийти в люди. Допоміг би. Поставив би його на ноги. І німецької б навчився.
— Ми не запізнюємося? — спитав містер Пауер.
— На десять хвилин, — відповів Мартін Каннінгем, позирнувши на годинника.
Моллі. Міллі. Те ж саме, тільки водою розбавлене. Лається, як той хлопчисько. Юхтовий Юпітер! Боги й боженята! Проте любе дівча. Скоро буде жінка. Маллінгар. Любенький татусику. Молодий студент. Так, так: теж жінка. Життя. Життя.
Карета гойднулася туди й назад, їхні чотири тулуби хитнулись.
— Корні міг би дати нам просторіший повіз, — мовив містер Пауер.
— Міг би, — сказав містер Дедалус, та його косі очі не туди дивилися. — Розумієте мене?
Він заплющив ліве око. Мартін Каннінгем заходився вимітати з-під литок сухі крихти.
— Боже милостивий, що воно таке? Крихти?
— Хтось, мабуть, пікнік тут улаштовував, — сказав містер Пауер.
80
Вірний Ахат (лат.) — (У Вергілієвій «Енеїді» Ахат — вірний Енеїв друг).
81
Костюм того покрою, що його носили учні аристократичної школи в Ітоні.