Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Тобто як саме? — різко запитав він.
— Я кажу, що можете її забрати, — відповів містер Блум. — Я вже зібрався кинути її геть к бісу.
Бентам Лайонс постояв хвилину, вагаючись, із тією самою посмішкою; тоді простягнув, повертаючи, містерові Блуму розгорнені аркуші газети.
— Ну все, ризикну, — сказав він. — Ось, дякую.
І швидким кроком рушив до рогу Конвею. Ну що ж. Боже поможи!
Містер Блум, посміхнувшися, склав докупи аркуші газети в прямокутник і поклав усередину брусок мила. Верзе чоловік бозна-що, не збагнеш. Грає на кінських перегонах. Останнім часом у нас це просто зараза. Посильні хлопчаки ладні вкрасти, щоб поставити шість пенсів. Оголошують лотерею, приз — велика ніжна індичка. Обід на Різдво за три пенси. Джек Флемінг грав на присвоєні з каси гроші, потім дременув до Америки. Тепер у нього там готель. Такі ніколи не повертаються. Казани з м’ясом, якого було вдосталь у Єгипті.
Він бадьоро простував до мечеті з лазнями. Нагадує мечеть, з червоної цегли, мінарети. Бачу, в університеті сьогодні спортивні змагання. Подивився на афішу у формі підкови над ворітьми університетського парку: велосипедист зігнувся в три дуги. Нікудишня афіша. Треба було зробити круглу як колесо. А в ньому на спицях: вело, вело, вело, і посередині великими: університет. Отоді вона б відразу впадала в очі.
А ось і Горнбловер стоїть біля входу. Треба з ним дружити: може пустити туди й задурно. Як ся маєте, містере Горнбловере? Як ви ся маєте, сер?
Погода на диво чудова. От якби вона тривала така до кінця наших днів. Погода для крикету. Сидять собі під накриттям. Шість кидків і ще раз шість кидків. Аут. Гра у них тут не ладиться. У бетсмена нічого не вийшло. Капітан Буллер був ударив із лівого краю і розбив вікно в клубі на Кілдер-стрит. Такій команді грати хіба що на ярмарку в Доннібруку. Ось скуштуєте ви перцю{169}, як на поле вийде Мак. Спекота. Вона мине. Безнастанний потік життя — і в цім потоці погляд наш шукає те, що нам найлюбіше.
А тепер насолодимося купіллю: чиста, наповнена водою ванна, прохолодна емаль, приємний тепленький струмінь. Це тіло моє.
Він тішився наперед тим, що його бліде тіло, намащене запашним розм’якшеним милом і ніжно обмите, повністю порине оголене в лоно тепла. Бачив, як його тулуб і кінцівки зависли під пожмуреною поверхнею води і стали поволі підійматися вгору, лимонно-жовті: його пуп, брунька плоті; і бачив, як колихаються темні волоски його розкошланого заросту, гойдаються у струмені навколо обвислого батька тисяч{170}, навколо квітки, що гойдається мляво.
Епізод 6
Мартін Каннінгем перший устромив голову з нап’ятим циліндром у скрипучу карету і, спритно вскочивши, сів. Містер Пауер ступив слідом за ним, обережно зігнувши своє довготелесе тіло.
— Сідайте, Саймоне.
— Прошу, я за вами, — сказав містер Блум.
Містер Дедалус швиденько насадив циліндр і скочив у карету, мовивши:
— Гаразд, гаразд.
— Ну що, всі вже? — спитав Мартін Каннінгем. — Сідайте, Блуме.
Містер Блум зайшов і вмостився на вільному місці. Він потягнув за собою дверцята, щоб вони причинилися щільно. Потім засунув руку в ремінну петлю і поважно визирнув у відчинене вікно карети на спущені штори авеню. Одну відхилено: якась стара визирає. Приплюснула до шибки носа. Дякує долі, що не її черга… Аж дивно, як вони мертвяками цікавляться. Радіють, що ми йдемо з цього світу адже, з’являючись, ми їм таких мук завдаємо. Мабуть, люблять це діло. Тишкуються по кутках. Тихо тупцяють у виступцях, аби він не прокинувся. Потому беруться до покійника. Споряджають його. Моллі з місіс Флемінг прибирають постіль{171}. Потягни трохи до себе. Наш саван. Навіть гадки не маєш, хто тебе мертвого торкатиметься. І скупають, і голову змиють. Мабуть, зрізають нігті й стрижуть. Щось кладуть у конверт на згадку. Все одно потім виросте. Нечиста робота.
Всі чекали. Ні пари з уст. Мабуть, виносять вінки. Я сиджу на чомусь твердому. Ага, це мило в задній кишені. Краще його вийняти. Почекаю нагоди.
Всі чекали. Аж ось попереду зарипіли колеса; потім ближче; потім копита зацокали. Сіпнуло. Карета зрушила з місця, порипуючи й погойдуючись. Позаду зацокали інші копита, заскрипіли колеса. За вікном попливли штори і номер дев’ять, молоток завинений у креп, двері прочинені. Їхали ступою.
Вони все ще чекали, їхні коліна підскакували, аж поки карета звернула і поїхала трамвайною лінією. Трайтонвіл-роуд. Швидше. Колеса застукотіли по брукові, у дверях несамовито забряжчали шибки.