Зоряні мандри капітана Небрехи

Повість-усмішка

Спочатку загальне захоплення небрехознавством, пильна увага до цієї найскладнішої, але і найзахопливішої галузі галактології мене, як засновника його, лише тішили. Адже усе це переконливо свідчило про неабияку популярність молодої науки. Зі мною радилися організатори вікторин для юних космонавтів, мені замовляли космічні кросворди, запрошували до участі в науково-теоретичних конференціях і охоче залучали до лекційно-пропагандистської роботи.

І я сумлінно визначав переможців вікторин, складав кросворди, з якими несила було упоратись навіть електронному мозкові, тлумачив на конференціях темні місця власних нотаток про уславленого зореплавця, а лекції починав інтригуючим вступом:

— Коли вперше чуєш розповіді капітана міжзоряного плавання Небрехи, факти здаються неймовірними, ідеї фантастичними, а сміливі задуми нездійсненними. Тому упередженій людині нема чого потикатися навіть до азів небрехознавства. А між тим, — врочисто підвищував я голос, — капітан Небреха — найправдивіша людина у Всесвіті. Такого правдолюба годі й шукати. Все одно не знайти, хоч зроби для цього спеціальний перепис населення усіх цивілізацій незліченних зірок Чумацького Шляху. Разом з тим, капітан Небреха надзвичайно скромна людина, хоч слава його сяє, мов зірка першої величини, по всіх кутках Всесвіту, — отут я притишував голос і мало не шепотів, аби досягти приголомшливого ефекту: — Між нами кажучи, я не годен пригадати жодного випадку, щоб мій друг капітан Небреха безсоромно похвалявся захопливими газетними звітами про свої карколомні звитяги або тицяв під ніс відривний календар з ребусом, в якому були б вжиті його знамениті між голоблями обох Возів[6] вуса!

Словом, усе було б добре, якби не одна набридлива обставина. Варто мені було з’явитися десь серед людей, як мене неодмінно волокли до гурту цікавих на отакому словесному зашморгу:

— Скажіть, а це вірно кажуть, ніби ви стали відомим по знайомству?

Десятки і сотні разів я докладно розповідав історію мого знайомства з капітаном Небрехою. Десятки і сотні тисяч разів я цю остогидлу історію скорочував, аж поки вона від початку до кінця не вклалася у невиразне мурмотіння:

— Ум-гмг-мгу…

Але коли мене запитали про це один мільйон одна тисяча сто перший раз, витримка зрадила. Я вирішив віднині нікому нічого на цю тему не відповідати. Мовчатиму та й годі! А щоб мене не ославили невихованою людиною, написати і мовчки дарувати кожному допитливому оцю повістину, в якій дано повну і вичерпну відповідь на оте надокучливе запитання.

Н. Е. ЗАТУЛИВУХО,

небрехознавець.