Зоряні мандри капітана Небрехи
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зоряні мандри капітана Небрехи». Краткое содержание книги:
А потім перерізали стрічку і зайшли до музею.
Хочете вірте, хочете не вірте, а я наче прийшов до себе додому. Тут були зібрані усі мої сувеніри! На стендах я побачив і справжній зуб справжнього дракона, і куряву з Чумацького Шляху, і оберемок хлорели, і грудку землі, і “Цікаву арифметику”, і значок заслуженого тренера… Знайшов я також свою люльку, протез та одяг. То ось куди вони позникали під час подорожі! З дозволу адміністрації музею я негайно переодягнувся у свій звичайний костюм.
А що Азимут виробляв! Він просто-таки носив мене на руках, не відходив ані на крок і на кожному кроці зі мною фотографувався. А скільки автографів я тоді залишив! І все, між іншим, на палітурках ваших книжок про мене…
Капітан Небреха замовк і замріяно втупився у куток кімнати. Я його розумів: він бачив картини, які ніхто не бачив, і чув цієї миті голоси, які ніхто ніколи не чув.
— А звідки ж узялася більярдна куля і дисертації небрехознавців?
— Ет! — схаменувся капітан і негайно вийшов на орбіту початкової розповіді. — Справді, звідки взялася куля? Це питання турбувало всіх небрехознавців!
Увечері того ж дня мене запросили на урочисте наукове засідання. Там зібралися усі вчені кити небрехознавства, і там я вперше почув про цю злощасну більярдну кулю.
Виявляється, вона була історичною загадкою! Ніхто не знав, як, коли і чому з’явилася серед моїх сувенірів. Історію будь-якого сувеніра вчені мужі знали назубок, а от куля їм була не по зубах. І тому кожен науковець висував свою гіпотезу про походження цього сувеніра і запекло обстоював її.
Але трагедія була у тому, що я сам не знав, звідки взялася ота більярдна куля! У мене її ніколи не було. А науковці весь час тільки й теревенили про неї. Ну, я не хотів їх розчаровувати, бо наука одразу втратила б з півсотні докторів і кандидатів. І врахуйте, що кожен конче бажав, аби я підтвердив саме його гіпотезу.
Першим упіймав мене за гудзика і загнав у куток доктор небрехознавства з напрочуд інтелектуальним прізвищем — Інтелігатор. Не знаю чому, але я на нього дивився як на своєрідне сполучення інтелігента й алігатора. Мабуть, тому, що він просто їв мене очима.
Хижо світячи окулярами, він почав інтерв’ю:
— Не крийтеся від мене, капітане!
— Та я й не криюся, — заспокоював його я.
— Ви бували на планеті Луза?
Я боявся за свого гудзика і тому не заперечував:
— Атож, — кажу, — бував.
— І бачили зелене поле? — не вгавав він.
— Авжеж, бачив.
— І кущі, на яких достигають більярдні кулі?
— Еге ж.
— А як тубільці збирають врожай?
— Ходять і збивають кулі киями!
— О! — простогнав Інтелігатор, вражений моєю залізною логікою, і необережно випустив з рук гудзика. — Геніально! Я напишу ще одну дисертацію! — кричав мені вслід.
Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звільнився від Інтелігатора, як мене полонили два співавтори, їх теж цікавила таємниця кулі.
— Ви були на планеті Біл-Ярд? — гарячково запитали вони.
— Був, — не сперечався я, озираючись на всі боки.
— А це правда, що кулі там — живі істоти?
— Факт! — кажу. — І прудкі вони, як ртуть!
— А як же ви впіймали її, коли кульгаєте на протезі?
— Загнав у коробку дуплетом!
Та куля вже сиділа мені в печінках. Я бачив, що коли так буде й далі, то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство. Треба будь-що добути кулю і покласти її вдома серед моїх сувенірів. Щоб першому-ліпшому дилетантові було зрозуміло, звідки вона взялася.
Ну, випручнувся я з брану небрехознавців і подався до мого колишнього штурмана.
— Азимуте, — кажу, — чи не час мені повертатися у свій час?
Подивився він на годинник і важко зітхнув:
— Час…
Поки Азимут заправляв машину часу секундами, хвилинами і годинами, вантажив її тижнями, місяцями і роками, я пішов у магазин спорттоварів і придбав одну більярдну кулю, точний дублікат музейної. А коли, готуючись помандрувати у свій час, знову переодягнувся в тигрову шкуру, я (хай уже вибачить мені директор музею!) нишком замінив музейну кулю на щойно куплену.
Тепер небрехознавцям доведеться боронити нові дисертації!