Корпорація ідіотів
- Автор: Денисенко Лариса
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Корпорація ідіотів». Краткое содержание книги:
Сучасна проза в дусі Зощенка та Гоголя.
На секретарському столi лежить купка паперiв iз притороченими маленькими клаптиками з однаковим написом: "С. В. Коваленку. До виконання.
С. В. Коваленку. До вiдома. С. В. Коваленку. Тримати на контролi." та вiзерунчастим пiдписом. Секретарки немає. (Секретарки Немає - сiм). Я лiзу в її шухляду й миттєво знаходжу коробку
з чаєм у пакетиках. Добре. Електричний чайник також є.
Навiть iз водою, не треба пертися до вбиральнi. Чудово. Я натискаю кнопку й чекаю, завмерши в кутку з чорною чашкою в руках. Я спецiально обрав чорну, щоб не думати, що вона брудна. Чорна i є чорна.
Чай. Мiй органiзм дуже хоче пити. Я роблю ковток i випльовую все на килим. Тому що нiколи не пив чай iз присмаком ковбаси. Це рiдкiсна гидота, ох, i смаки в моєї сучки-секретарки. Я принюхуюся - ковбаса. Я роблю контрольний ковток - i знову все випльовую на пiдлогу. Тiєї самої митi пiсля одноразового постукування у дверi до приймальнi заходить суб'єкт, який тримає папери бiля серця. Вiн представляється: "Едик, помiчник Валерiя Леонiдовича", протягує руку з доглянутими нiгтями i має надзвичайно спокiйний вигляд, наче вiн постiйно бачить людей, якi харкають на килими. Втiм, може, вiн мешкає в такому середовищi або в минулому життi був погоничем верблюдiв.
"Дуже приємно, - кажу я, беру папери. - Це ж менi?" I показую йому на стiлець. Але вiн пiдходить до чайника, принюхується: "Це Христина вчора ввечерi варила, мабуть, сосиски. А може, й пельменi. Вона зустрiчається з охоронцем. Миколою. Таким чорненьким, знаєте? Пiдгодовує хлопця", - каже вiн i тiльки тодi сiдає. "Христина?" - цiкавлюсь я. "Так, Христина. Ваша секретарка". Мене зараз знудить вiд моєї секретарки, вiд Христини, вiд пельменної води, в якiй я намагався заварити Христинин чай, та чорненького Христининого голодного охоронця Миколи. "Вам краще пiти до буфету. А їй скажiть, що настукаєте дядi, якщо вона не вимиє чайника". "Дуже цiнна порада", - риплю зубами я. "Прошу", - чемно вiдповiдає вiн.
Я роздивляюся папери. У прозорiй тецi - сторiнок десять тексту, на маленькому папiрцi надряпано: "Напишiть письмово переклад англiйською. Термiново". Текст називається: "Україна - проблеми орiєнтацiї". Я думаю, що коли вже в країни проблеми з орiєнтацiєю, то що вже казати про її громадян? "Напишiть письмово". Це ж треба так висловлюватися. Усно я тобi напишу, ага. В iншiй тецi - один аркуш. На ньому олiвцем написано таке: "Iноземнi iнвестицiї - проблеми, перспективи, щось таке та ще щось таке". На клаптику синього кольору червона ручка вивела: "С. Коваленко, I. Маляр, В. Крига, С. Богданець. Пiдготувати доповiдь. Доповiсти". "Доповiдь доповiсти". Ай лав Валерiй Леонiдович.
Дзвоник. "Станiслав Владиславович? О третiй нарада у Василя Васильовича. Щодо iнвестицiй. Як пройшло в мiнiстерствi?" Це - Варвара. Я кажу, що в мiнiстерствi було, як завжди. Балаканина. Так мене навчив вiдповiдати Iгорко, поки нас вiз лiфт. "Зрозумiло". Вона поклала слухавку. Мабуть, треба рапортувати рапорт. А на нарадi - радити. Я набираю номер Iгорка, вiдповiдає його секретарка. "А де Iгор?" - питаю я. "Ви телефонуєте в обiдню перерву", - каже ця сволота й кидає слухавку. Принаймнi вона на мiсцi. Iгорева секретарка.
В буфетi я щасливо знаходжу вiльний стiл. Поруч зi мною сидять фарбованi дiвчатка. Симпатичнi, з короткими стильними зачiсками. Схожi на солiстiв росiйської поп-групи "Смеш". Я сьорбаю грибну юшку. Смачно. Дiвчатка розмовляли розмови. Тьху. Здається, я заразився вiд Валерика. Але менi бракувало часу, щоб замислитися над цим, бо я почув, про що говорять дiвчиська.
- Радик твiй - рiдкiсний козел.
- Вони всi козли, не треба його вiдокремлювати, люба.
- Ясна рiч, всi. Але є рiдкiснi козли, типу як iз Червоної книги, тiльки навпаки. Так оце - твiй Радик.
- А чому це вiн мiй, га? Вiн - твiй. Це ти нас познайомила, забулася? Ти ж його знала ранiше, i що, не думала тодi, що вiн козел?
Чи ти знала, що вiн козел i навмисно менi його пiдсунула? Знаєш, якщо це правда, то виходить якось не по-дружньому, Таню.
Iз цим я погоджувався на всi сто.
- А чого це ти обурюєшся? З хворої голови на здорову. Вiн - твiй. Тому що ти з ним спиш. А я його просто знала. А коли чоловiка просто знаєш, а не спиш iз ним, то можеш i не знати, що вiн - козел. Коли ти з чоловiком не спиш, вiн - абсолютно iнший. Узагалi буває, що наче й зовсiм не козел. - Ти сама второпала, що кажеш? У мене питаннячко, до речi, намалювалося. Люба, а чому ти з ним не спала? Ти пiдозрювала, що вiн козел? От скажи менi зараз, сидячи тут, коли ти п'єш зелений чай за мiй рахунок, скажи, ну ж бо, давай-давай.
- Чого це тебе розiбрало? Добре. Я з ним не спала, тому що вiн смердить.