Гіркий дим. Міст
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гіркий дим. Міст». Краткое содержание книги:
Повість «Міст» — оповідь про долю п’ятьох учасників розвідувально-диверсійної групи, яка здійснила сміливий рейд по фашистських тилах під час Великої Вітчизняної війни.
Хлопці підштовхнули до шереги Валявського, тепер їх стало семеро, всі професори.
Лакута знав по університету тільки двох, Валявського й Крепса, доктора юридичних наук, інших узяли солдати в цьому домі — великому, комфортабельному, де охоче селилася професура.
Лакута зняв з грудей автомат, не без торжества побачивши, як зблід Крепс, зблід і відступив, наче в нього вже стріляли. І справді, дав би зараз довгу чергу, та чи варто: попадають, і ніякого тобі задоволення.
Плюнув собі під ноги, й нараз з’явилась ідея, Лакута сам подивувався із своєї винахідливості. Пройшовся вздовж шереги, презирливо дивлячись на вчених.
— Професори називаєтесь… — мовив, зсунувши брови. — Не професори, а свині, прошу я вас! Бачите, що в під’їздах робиться? Бруд і сміття, і зараз я вас навчу, як дотримуватися чистоти. Оцю браму вилижете язиками, так, язиками, якщо не схотіли вчасно підмести. Прошу починати, шановне панство!
Чотовий зареготав, на душі стало гарно й справді весело, дивився, як солдати підштовхують професорів до брами, й реготав. Прикладами змусили опуститися на коліна і язиками вилизувати керамічну підлогу.
А над ними з автоматом стояв Зіновій Лакута й проказував крізь сміх:
— Оце вам не плескати язиками з кафедри! Ось для чого вам язики, панове професори, і нарешті у вашому домі стане чисто. А сміття, прошу я вас, підбирайте губами, не соромтеся, шановне панство, беріть губами й випльовуйте в урну!
Валявський зупинився, озирнувся й зустрівся поглядом з Лакутою. Той підвівся й склав руки на грудях.
— Мені соромно, — мовив він якось аж урочисто, — і соромно не тому, що я і мої колеги скорилися грубій силі, соромно, що такі покидьки ходили по університету і я чогось навчав їх. Нічого не навчив, і мені соромно за самого себе, а тепер ви можете стріляти, бо я більше не принижуватимусь!
Професор стояв і дивився, як Лакута підводить автомат, певно, смерть для нього була б зараз полегшенням, і чотовий збагнув це.
Відступив розгублено. Нараз гнів залив йому груди, він повів автоматом і уявив, як кулі розриватимуть сукно домашньої куртки Валявського, однак останньої миті втримався.
Дістав з кабіни пляшку шнапсу й випив за одним духом половину, шнапс обпік йому шлунок, Лакута почекав трохи й ковтнув ще, та алкоголь не брав його — не відчув ніякої полегкості.
Думав: хоча б раз побачити страх на обличчі Валявського, страх і смертельний жах, невже професор не боїться смерті? А може, до кінця не усвідомлює, як вона близько, і сприймає його, Лакуту, як хлопчика, котрий тільки лякає?
Знову лють підступила до серця, і Лакута кількома ковтками спорожнив пляшку.
До бурси їх, вирішив, там, у підвалах, побачивши, як розстрілюють людей, їхній жах і жадобу життя, може, Валявський порозумнішає й хоч раз попроситься.
Хоч раз…
У підвалі Лакуту радісно зустріли товариші, ротні й чотові.
— Скількох привіз? — запитав Шухевич.
— Сімох…
Лакута розповів, як прибирали в нього браму професори. Хлопці реготали, слухаючи його оповідь, і Лакута відчув, що гарний настрій знову повертається до нього.
— Давай сюди своїх професорів, — наказав нарешті Шухевич, — розберемося. На Вулецькій горі хлопці прорубали виложбини, потім туди їх!..
— Навіщо? — не збагнув Лакута.
— Невже не розумієш? Щоб постріли не відлунювали.
— Не все одно?
— Ну, знаєш, для населення…
— То можна тут, у підвалі.
— А ти відаєш, скільки їх?
— Так, — погодився Лакута, — там зручніше. Привели його персональних, як він висловився, професорів, і Лакута почав допит.
— Прізвище? — запитав у Крепса.
Професор не відповів, знав, що все одно не минути смерті, стояв мовчки, і тільки на обличчі з’явилися жовті плями.
— Лічу до трьох… — Лакута бачив цікаві очі товаришів, йому кортіло показати себе.
— Один… два… — ляснув постріл, і Крепс заточився. Упав не зразу, дивився на Лакуту, жив ще секунду чи дві, потім ноги в нього підігнулися, видихнув повітря й опустився на підлогу акуратно, наче присів.
— Ще один! — схвалив Шухевич.
— І так буде з кожним! — ствердив Лакута.
«Через якийсь час з будинку бурси вивели групу професорів, чоловік 10–15, під конвоєм. Четверо з них несли скривавлений труп молодої людини. Як я дізнався пізніше від служниць професорів Островського й Грека, це був труп молодого Руффа, сина відомого хірурга доктора Руффа, який жив разом з дружиною і сином на квартирі Островського. Сім’ю Руффів забрали разом із ксьондзом Коморницьким та іншими гостями з квартири Островських. Молодий Руфф був убитий під час допиту, коли з ним стався епілептичний припадок.